Застосування векселів у експортних операціях



Аналіз існуючої практики застосування векселів свідчить, що при розрахунках векселями у експортних операціях найбільш проблемною є задача ідентифікації виду договору для цілей валютного регулювання. У даному разі існують два варіанти реалізації зовнішньоторговельної операції.

Перший варіант – український експортер одержує в розрахунок за відвантажені товари векселі, видані нерезидентом-покупцем. Даний варіант у схематичному вигляді має формат, показаний на рис.1.

Комплексний аналіз усіх умов здійснення експортних операцій по першому варіанту свідчить, що проблемних ситуацій під час їх здійснення не виникає.

Другий варіант – український експортер одержує від нерезидента-

покупця в розрахунок за відвантажені товари векселі третіх осіб за індосаментом (рис.2).

У другому варіанті український резидент стикається з дуже серйозною проблемою, вирішення якої обумовлює коректність виконання експортної операції з огляду на врахування вимог регулювання зовнішньоекономічної діяльності. У даному разі йдеться про контроль за своєчасністю надходження виручки за зовнішньоекономічним договором. Вирішення цієї проблеми залежить від визначення статусу векселя в схемах експортних поставок при різних варіантах. Тобто й у даному випадку – як і під час аналізу застосування векселів у імпортних операціях – ми вважаємо, що повинен забезпечуватися комплексний аналіз умов договору як з економічної, так і з правової точки зору.

З економічної точки зору вексель є борговим зобов'язанням, і його одержання від покупця товарів не погашає заборгованості за ці товари, а лише змінює зобов'язану особу [5]. Після здійснення зобов'язаною за векселем особою платежу за вексельним зобов'язанням на рахунок підприємства-експортера надійдуть кошти. Отже, операція з експорту товарів, розрахунки за які здійснюються з використанням векселів, передбачає грошову форму розрахунків.

З правової точки зору вексель є не просто зобов'язанням, а цінним папером і, отже, майном векселедержателя [4]. Передавши вексель, покупець-нерезидент повністю і належним чином виконує свої зобов'язання за зовнішньо-економічним договором. При виконанні договору не відбувається руху коштів з рахунка нерезидента-покупця на рахунок підприємства-експортера. Отже, операція з експорту товарів, розрахунки за які здійснюються векселями, не передбачає грошову форму розрахунків.

Для початку розглянемо наслідки економічного підходу: як нами уже встановлено, з економічної точки зору моментом припинення заборгованості і, відповідно, остаточного розрахунку за реалізовані нерезиденту товари є не одержання векселя від нерезидента, а надходження коштів у погашення вексельної заборгованості.

Відповідно до чинного законодавства виручка резидентів в іноземній валюті підлягає зарахуванню на їхні валютні рахунки в терміни виплати заборгованостей, зазначені в договорах, але не пізніше 90 календарних днів з дати митного оформлення експортованої продукції [2].

Отже, якщо додержуватися економічного підходу, моментом зняття експортної операції з валютного контролю є надходження коштів від зобов'язаної за векселем особи в погашення вексельної заборгованості. Одержання векселя від нерезидента в розрахунок за поставлені товари не може служити підставою для зняття операції з валютного контролю в уповноваженому банку.

Однак після того, як нерезидент передасть вексель українському підприємству-експортеру, він уже не несе зобов'язань перед українським підприємством і не повинен перераховувати кошти в іноземній валюті на його валютний рахунок. Не несе зобов'язань по перерахуванню саме іноземної валюти, у якій виражена вексельна сума, і особа, зобов'язана за векселем. Відповідно до Закону України «Про обіг векселів в Україні» [1] право вибору валюти платежу за векселем – іноземної чи національної – надано не векселедержателю, а ...

[Придбати журнал]


Ключові слова:  

ФІНАНСОВІ ІНСТРУМЕНТИ

Педь Ірина
судовий експерт, магістр міжнародного права

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

©  2001 - 2018  securities.usmdi.org