Контроль за концентрацією в ЄС


Розглядаються процедурні питання, практичні проблеми та нові тенденції процесу контролю за злиттями та поглинаннями компаній, які здійснюють свою діяльність на спільному ринку ЄС. Порівнюється європейський та американський досвід контролю за концентрацією компаній на ринку.

На перших етапах створення Європейської Спільноти питанням концентрації не було приділено належної уваги. Ця проблема постала перед інституціями ЄС уже після набрання чинності Договором про Європейське Співтовариство, в якому питанням регулювання конкуренції присвячені статті 81–89 у новій редакції.

Серйозну увагу питанням концентрації Комісія ЄС змушена була приділити після розгляду Судом ЄС у 1972 році справи проти її рішення про заборону злиття німецької компанії «Континентал Шальмах Любек» та голландської компанії «Томассен». Забороняючи це злиття, Комісія враховувала не тільки частку на ринку, яку після злиття мала б група компаній Contihehtal Can, але й її переваги технологічного, економічного та фінансового характеру, які, на думку Комісії, надавали можливості для обмеження конкуренції.

Суд ЄС скасував рішення Комісії, поскільки вона не змогла довести домінуючого становища підприємств. Після цієї апеляції до Європейського суду було ще 19 випадків оскарження рішень Комісії щодо злиття компаній. Проблема полягала в тому, що всі ці рішення приймались на підставі статей Римського договору, які не були призначені для застосування в процесі контролю за економічною концентрацією. Призначення ст.ст.81 та 82, які використовувались у даному разі, – це обмеження угод підприємців та заборона зловживання монопольним становищем. Вони не надають прямих повноважень Європейській Комісії контролювати злиття компаній.

На підставі наявності суттєвих проблем при намаганнях Комісії попередити небажану концентрацію нею досить тривалий час виносились пропозиції Раді ЄС щодо юридичного врегулювання цього питання. В період з 1973 по 1989 роки вносились проекти регламенту, який би встановив процедуру контролю за злиттями та санкції за її порушення. Ці проекти не погоджувались Радою, зокрема, з причини надто низьких порогових показників, перевищення яких давало б можливість застосування права ЄС.

У разі низьких порогових показників під контроль Комісії мала підпадати велика кількість злиттів, які раніше розглядались національними конкурентними відомствами. Очевидно це викликало певний спротив тих країн-членів, які у себе мали давно існуючі та досить ефективні режими контролю за злиттями (Велика Британія, Німеччина, Франція). Вони не хотіли делегувати Брюсселю свої повноваження в цій сфері. Крім того, запропонована процедура розгляду нотифікованих злиттів не була достатньо ефективною. В той же час все більше відчувалась необхідність спільних правил, які могли б стати підгрунтям ефективного контролю за злиттями на міжнаціональному рівні. Національний режим контролю міг застосовуватись лише тоді, коли зачіпались інтереси однієї країни.

У грудні 1989 року Рада міністрів ЄС нарешті прийняла Регламент № 4064/89, який встановлював контроль над злиттями підприємств (концентрацією). Він передбачає, що будь-які концентрації компаній в масштабі Співтовариства, які створюють або посилюють таке становище, що заважає ефективній конкуренції на спільному ринку чи на значній його частині, мають визнаватися як несумісні зі спільним ринком. Регламент набрав чинності 21 вересня 1990 року, отримавши неофіційну назву «Регламент про злиття».

Цей регламент надає Комісії повноваження перевіряти концентрації підприємств на предмет їх відповідності вимогам та інтересам ...

[Придбати журнал]


Ключові слова:  

МАКРОЕКОНОМІКА

Борисенко Зоя
кандидат економічних наук, доцент, докторант Української Академії державного управління при Президентові України

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

©  2001 - 2018  securities.usmdi.org