Антологія українського ринку цінних паперів
Ринок цінних паперів (РЦП), як нова для України галузь національної економіки, закономірно став об`єктом підвищеної уваги держави, бізнесу, населення та вітчизняної науки буквально з перших днів проголошення Україною незалежності й початку ринкових реформ.
Привабливість нових (ще не знаних у вітчизняній практиці) можливостей недержавного сектору національних фінансів спонукало почати свого роду аналітичний «літопис» вітчизняного ринку цінних паперів від перших кроків його виникнення. Тим більше, що для цього були дуже вагомі причини.
РЦП України формувався реформеним (а не еволюційним) шляхом, в умовах масової приватизації, при стрімкому спаді ВВП і такому ж стрімкому зростанні інфляції зі супутнім знецінюванням усіх національних заощаджень – живильного середовища будь-якого фінансового ринку.
Адаптація в Україні моделей РЦП розвинених країн у тих умовах, без сумніву, становила великомасштабні проблеми як у науковому, так і в практичному аспектах. Через це наукова мета хронологічного дослідження становлення РЦП України визначилася вектором гармонізації інтересів і дій зацікавлених сторін як своєрідна база для оцінки ефективності практики, що випереджала теорію.
Сьогодні можна констатувати, що, взявши старт з «нульової» позначки, вітчизняний РЦП за порівняно короткий історичний період (ледь за 10 років) досяг масштабів і набув ознак крупної галузі. Для порівняння: обсяг торгів на РЦПУ став співмірним з оборотом усього сільського господарства країни.
Пропоноване дослідження фіксує дискусійне авторське бачення в основному якісних змін на шляху становлення РЦП на трьох його етапах: 1991-1994 рр. 1995-2000 рр., 2001-2003 рр.
1991–1994 роки
Системний аналіз змісту і взаємопогодженості законодавчих актів та реальної економічної ситуації в Україні того періоду (а треба зазначити, що це – початок приватизації) дає підстави виділити низку проблем, які потребували вирішення для того, щоб почати формування в країні цивілізованого національного ринку цінних паперів. У числі цих проблем такі як:
· непогодженість у часі появи предмета діяльності РЦП (власне цінних паперів) і початку формування його професійної структури;
· ігнорування позабіржового сектору РЦП у сполученні з тенденцією монополізації біржової діяльності;
· закритість національного РЦП для іноземних цінних паперів і неможливість виходу вітчизняних на зовнішній ринок;
· обмеженість сегмента боргових зобов`язань (у т.ч. державних) на реальному вітчизняному РЦП серед інших інструментів ринку;
· відсутність економічної мотивації залучення приватних заощаджень у сферу виробництва (інвестиції в елементи виробництва);
· безсистемність використання основних термінів у сфері професійної діяльності на РЦП (змішання понять «фінансовий ринок», «фондовий ринок», «ринок цінних паперів», «ринок капіталів», «грошовий ринок» та ін.);
· брак для масового приватного інвестора просвітительської інформації, що надавала би йому можливість приймати відповідні рішення про способи використання заощаджень.
Системність підходу до аналізу законодавчої бази у сфері цінних паперів полягає, зокрема, у баченні РЦП як відкритої системи, а не ізольованої, замкненої у самій собі ланки ринкової економіки, що зароджується на теренах України. Такий підхід дає змогу ...
[Завантажити PDF версію]
Ключові слова: | 