Врегулювання міжбюджетних відносин в умовах бюджетної реформи в Україні



Одним з ключових напрямів бюджетної реформи в Україні є перерозподіл бюджетних повноважень між державним та місцевими бюджетами та відповідний перерозподіл фінансових ресурсів.

У сфері міжбюджетних відносин на кінець минулого тисячоліття накопичились суттєві проблеми, пов`язані з відсутністю чіткого розподілу повноважень між державним та місцевими бюджетами щодо надання соціальних послуг населенню. Ця сфера відносин щорічно регулювалась з прийняттям закону про державний бюджет. При цьому реалізовувався принцип суворої вертикальної субординації бюджетів, успадкований бюджетною системою України від колишнього СРСР. Унаслідок цього розподіл доходів та видатків на загальнодержавні та місцеві у значній мірі був умовним.

Ситуація принципово змінилась після прийняття Бюджетного кодексу України: було здійснено чіткий розподіл повноважень між різними органами влади та впроваджено формульний підхід до визначення обсягу міжбюджетних трансфертів, що відповідало принципам Європейської Хартії Місцевого Самоврядування.

Однак і на даний час зберігається певне дублювання повноважень. Зокрема, статтею 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до власних повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад віднесено «встановлення зручного для населення режиму роботи підприємств комунального господарства, торгівлі та громадського харчування, побутового обслуговування, що належать до комунальної власності відповідних територіальних громад», а до делегованих – «встановлення за погодженням з власниками зручного для населення режиму роботи розташованих на відповідній території підприємств, установ та організацій сфери обслуговування незалежно від форм власності». Тобто з точки зору делегованих повноважень встановлення режиму роботи здійснюється для підприємств усіх форм власності, в тому числі і комунальної, що є прямим дублюванням делегованих та власних повноважень.

Дублювання спостерігається і в інших статтях Закону. На нашу думку, необхідно вирішити це питання шляхом конкретизації повноважень, більш чіткого їх формулювання та внесення відповідних змін.

Делегування державних повноважень до виконання місцевим бюджетам тягне за собою побудову складної системи відносин у сфері розподілу доходів державного бюджету з метою забезпечення їх виконання бюджетними ресурсами [2]. До 2001 року для України була характерна ситуація, коли значна частина доходів місцевих бюджетів формувалася за рахунок розщеплення загальнодержавних податків. В умовах щорічної зміни нормативів відрахувань автоматично зменшувались дотації саме тим місцевим бюджетам, які нарощували дохідну частину, що не сприяло зацікавленості місцевої влади до додаткової мобілізації фінансових ресурсів.

Вирішення цієї проблеми було досягнуто шляхом чіткого закріплення доходів за різними рівнями бюджетної системи з фіксацією стабільних відсотків надходжень до відповідних бюджетів. Оскільки закріплення дохідної бази підпорядковується принципу стабільності, то передбачається також передача до Державного бюджету України з бюджету Автономної Республіки Крим, обласних і районних бюджетів, міських бюджетів коштів у сумі ...

[Придбати журнал]


Ключові слова:  

ТЕОРІЯ

Сивульський Микола
доктор економічних наук, професор, кафедра банківської справи КНЕУ

Сивульська Наталія
к.е.н., доцент кафедри фінансів, ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана»




©  2001 - 2019  securities.usmdi.org