СИСТЕМА ПРОТИДІЇ ВІДМИВАННЮ «БРУДНИХ» ГРОШЕЙ В УКРАЇНІ: ДЕЯКІ АСПЕКТИ ВІДПОВІДНОСТІ МІЖНАРОДНІЙ ПРАКТИЦІ



Легалізація «брудних» грошових коштів являє собою певну схему послідовних дій, спрямованих на приховування кримінального походження капіталів. Змістом таких дій є трансформація одних активів в інші шляхом фінансових операцій. При цьому численність та різноманітність операцій мають перешкодити спробам довідатися про їхнє справжнє призначення. Відмиті кримінальні капітали стають не просто базою фінансування розвитку злочинності (в тому числі, дистанційного фінансування регіональних осередків терористичних угруповань), а й передумовою зрощення тіньової та легальної економіки. Саме тому для кожної держави питання боротьби з відмиванням «брудних» грошей є питанням національної безпеки.

Сам факт необхідності існування порівняно складної схеми послідовних операцій при відмиванні доходів у переважній більшості випадків уже передбачає скоординовану діяльність групи виконавців, які усвідомлюють кримінальне походження грошей. Крім того, потреба у легалізації стосується тільки таких сум, поява яких у фізичної чи юридичної особи викликає підозри у правоохоронних органів (третіх осіб) та вимоги щодо пояснення джерела їх надходження. З зазначеного вище стає зрозумілим, що факт відмивання доходів в основному означає причетність до цього організованої злочинності. Добре відомо, що організована злочинність є інтернаціональним явищем – відповідно відмивання коштів є міжнародним «бізнесом» зі своїми відпрацьованими технологіями. Тому протидія відмиванню таких коштів також є міжнародним процесом, успіх якого ѓрунтується на інтеграції національних систем боротьби з легалізацією доходів, отриманих злочинним шляхом, у єдиний комплекс.

Таким чином, національні системи заходів з протидії відмиванню грошей мають базуватися на спільних принципах. До таких основних принципів належать:

1) встановлення мінімального рівня валютної операції, після якого всі операції подібного роду підлягають реєстрації банківською (чи іншою фінансовою) установою з метою можливої подальшої перевірки;

2) розроблення чи введення в дію переліку ознак, які дозволяють визначити, чи належить конкретна операція до числа тих, які здійснюються з метою відмивання грошей або фінансування тероризму;

3) покладення відповідальності за інформування контролюючих органів на співробітників банківських (чи інших фінансових) установ, через які здійснюються фінансові операції;

4) надання одному з органів виконавчої влади права координації діяльності усіх правоохоронних та контролюючих органів країни у сфері боротьби з відмиванням грошей. У міжнародній практиці такі органи отримали визначення: «Підрозділи фінансової розвідки» (ПФР). Відповідно до визначення ПФР є центральним національним органом, відповідальним за збір, аналіз та передачу іншим компетентним органам інформації про виявлені факти відмивання коштів, отриманих ...

[Завантажити PDF версію]


Ключові слова:  

ТЕОРІЯ

Пронін Філіп
головний спеціаліст Державного комітету фінансового моніторингу України




©  2001 - 2024  securities.usmdi.org