Стратегічні фактори організаційного контексту управлінської результативності в ТНК



Анотація. Групи впливу, управлінські обов’язки та формула успіху компанії, а також життєздатність ії бізнес-моделі об’єднують головні стратегічні фактори організаційного контексту управлінської результативності в ТНК. В статті пропонуються інструменти аналізу цих факторів, а також обґрунтовуються рекомендації щодо підвищення якості стратегічного процесу в компанії.

Ключові слова: стратегічний процес, бізнес-модель, транснаціональні корпорації (ТНК), управлінська результативність, організаційний контекст, формула успіху компанії.

Вступ. Праці П. Друкера [1], Дж. Коттера [2], Х. Бруч і С. Гошала [3], М. Маккола і Дж. Холленбека [4], а також багатьох інших дослідників управлінської практики в ТНК переконливо показують, що результативність роботи менеджерів має розглядатися в розрізі міри виконання поставлених перед ними завдань. Менеджери покликані забезпечити керованість організації, у тому числі активно беручи участь у підготовці та реалізації стратегічних рішень.

Постановка завдання. Ступінь продуктивності участі менеджерів у процесах підготовки і реалізації рішень, що стосуються перспектив розвитку ТНК, прямо залежить від розуміння логіки формування, змісту і доцільності таких рішень. Мета даної статті полягає в ідентифікації ключових стратегічних факторів організаційного контексту управлінської результативності в ТНК. Ми також представимо й обґрунтуємо рекомендації, що стосуються удосконалення практики стратегічного аналізу і планування для компаній, котрі прагнуть до стійкого зростання своєї конкурентоспроможності на міжнародних ринках.

Результати. Міжнародний менеджер не зможе бути ефективним учасником стратегічних процесів у своїй організації, якщо не навчиться аналізувати і враховувати «порядок денний» внутрішніх і зовнішніх груп впливу (стейкхолдерів). Стейкхолдерами (stakeholders) є фізичні і юридичні особи, що мають інтерес до розвитку даної організації і здатні впливати на цей розвиток [5]. Стейкхолдерами, відповідно, можуть бути акціонери (власники), менеджери, працівники, постачальники, банки, споживачі, дистриб’ютори, урядові регуляторні інститути, засоби масової інформації і т.д. Досить часто окремі індивідууми можуть одночасно входити більш ніж в одну групу стейкхолдерів.

В ідеалі ТНК повинна прагнути у своїй діяльності до максимального задоволення інтересів і очікувань усіх груп стейкхолдерів. Однак можлива суперечливість мотивів поведінки різних груп (наприклад, акціонерів і менеджерів, що працюють за контрактом) і навіть стейкхолдерів, котрі репрезентують ту саму групу (нерідко, наприклад, частина акціонерів тієї чи іншої компанії більше зацікавлена у високих дивідендах, у той час як інша орієнтована на зростання ринкової вартості акцій) робить це завдання малореалістичним. Отже, виникає питання про пріоритети.

На наш погляд, одним з найбільш простих і діючих інструментів аналізу груп впливу є карта стейкхолдерів, що дає змогу позиціонувати різні групи в залежності від їхнього інтересу до організації і можливостей ...

[Завантажити PDF версію]


Ключові слова:  

ТЕОРІЯ

Білошапка Владислав
кандидат економічних наук, доцент




©  2001 - 2024  securities.usmdi.org