ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО КАПІТАЛУ В УКРАЇНИ
Вступ. Формування та розвиток постіндустріальної економіки, зростання ролі інформації та знань у виробничих процесах ставить у пряму залежність економічний прогрес і суспільний розвиток від суцільної інтелектуалізації життя населення. Інтелектуальна діяльність стає головною умовою економічного поступу, а інтелектуальний капітал – найважливішим та найціннішим ресурсом для досягнення цієї мети.
Постановка завдання. У таких умовах виникає реальна необхідність дослідження та наукового узагальнення нових економічних відносин та категорій, що мають безпосередній вплив на економічний розвиток України. Виходячи з цього, метою статті є теоретичне узагальнення та вироблення практичних рекомендацій щодо застосування інтелектуального потенціалу України, трансформації його в капітал.
Результати. Інтелектуальний капітал – категорія нова, характерна для сучасного постіндустріального суспільства. Сутність даної категорії в економічній літературі трактуються досить однобоко та суперечливо. На сьогодні існують два основні погляди щодо визначення змісту категорії «інтелектуальний капітал». До першої відносять визначення, що трактують дане поняття як суто нематеріальний актив без матеріального вираження. Скажімо, Д. Клейн та
Л. Прусак визначають інтелектуальний капітал як інтелектуальний матеріал, що формалізований, зафіксований і використовується для виробництва більш цінної речі. Такої ж думки дотримуються дослідники: Д. Дафі, Б. Леонтьєв,
Х. Макданальд, Є. Брукінг та ін [1, с. 29 – 33]. У той же час, певне коло учених (Л. Едвінсон, М. Мелоун, К. Мелалмюн, К. Тейлор) визначають інтелектуальний капітал не лише як суто нематеріальні активи (ресурси), включаючи у дану категорію організаційну структуру, суб’єкти інтелектуальної власності, архітектуру, що використовує інтелектуальний працівник у своїй роботі – комп’ютери, засоби зв’язку, інформаційні мережі [2, c. 42].
Проблеми у розумінні суті інтелектуального капіталу спричинили виникнення різних підходів щодо визначення його структури. Так, К. Свейбі виділяє такі елементи інтелектуального капіталу: внутрішню та зовнішню структуру, індивідуальну компетентність. Інший дослідник – Е. Брукінг стверджує, що інтелектуальний капітал складається з ринкових активів, активів інтелектуальної власності та інфраструктури, гуманітарних активів. Л. Едвінсон та М. Мелоун поділяють інтелектуальний капітал на людський та структурний капітали.
Підтримуючи підхід, запропонований Л. Едвінсоном та М. Мелоуном, вважаємо, що головним елементом інтелектуального капіталу є людський капітал, який є конгломератом знань, навиків, вмінь, досвіду, творчих здібностей працівників, їх вміння працювати та приймати рішення у конкретних ситуаціях, створювати імідж фірми та будувати стратегічні й тактичні цілі. Людський капітал є по суті центральним компонентом інтелектуального капіталу, оскільки саме від людини (її інтелекту) розпочинаються всі процеси взаємодії елементів даної категорії. Саме людський ресурс є інтелектуальною виробничою силою, яка у процесі свого існування та розвитку створює та реалізує інновації. Тому ми вважаємо, що людський капітал є головним, найбільш активним та ...
[Завантажити PDF версію]
Ключові слова: |
ТЕОРІЯ
Гава Юрій
аспірант економічного факультету кафедри економічної теорії, Київський національний університет ім. Тараса Шевченка
|
