Фонд антигарантування інвестицій
Розглядаються питання створення та функціонування Фонду гарантування інвестицій на фондовому ринку України. Аналізуються окремі норми Євродиректив як підґрунтя для розробки проекту закону про фонд гарантування інвестицій. Показано невідповідність компенсаційних механізмів, закладених у законопроекті, природі правових відносин компаній з управління активами і торговців цінними паперами з їх клієнтами-інвесторами. Запропоновано нові підходи щодо визначення кола фінансових установ, які можуть бути учасниками Фонду гарантування інвестицій.
Як відомо, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку підготувала проект закону «Про Фонд гарантування інвестицій» (далі – законопроект) [1]. Цим законопроектом «встановлюються засади функціонування Фонду гарантування інвестицій, порядок здійснення компенсаційних виплат інвесторам, які втратили свої кошти внаслідок ліквідації або банкрутства учасника Фонду». Учасниками Фонду, відповідно до законопроекту, визнають-ся торговці цінними паперами, що здійснюють діяльність з управління цінними паперами, та компанії з управління активами (ст.4 законопроекту).
Мета, якою послуговувалися розробники законопроекту, як завжди, доброчинна – захист майнових прав інвесторів на фондовому ринку, а підстава – приведення законодавства України з цінних паперів та фондового ринку у відповідність до директив ЄС (Євродиректив). Але й у цьому випадку «доброчинними намірами шлях до пекла вимощено».
Перше з головних зауважень – невідповідність запропонованого законопроекту Директиві 97/9/ЄС «Про схеми компенсації інвесторам» (далі – Директива 97/9/ЄС) [2] як в частині окреслення кола осіб та інвестиційних послуг, на які поширюється дія директиви, так і в частині визначення підстав для отримання інвестором покриття з відповідної компенсаційної схеми.
Друге – невідповідність особи, на яку згідно із законопроектом покладається обов’язок щодо участі та сплати внесків до Фонду гарантування з метою захисту інвестора такої особи у разі виникнення «страхового випадку» (банкрутство або ліквідація учасника Фонду), внаслідок відсутності у такої особи зобов’язань щодо повернення коштів інвестору ані за законом, ані за договором.
Розглянемо перший аспект питання, що стосується вимог Євродиректив в частині окреслення кола осіб та видів інвестиційних послуг, на які поширюється їх дія.
Згідно з Директивою 97/9/ЄС, «інвестиційна компанія» (в оригіналі – фірма. – А.Ф.) – це широкий термін, який застосовується до осіб (і не лише юридичних), які надають інвестиційні послуги на професійній основі. Щодо визначення понять «інвестиційна компанія» та «інвестиційна послуга», Директива 97/9/ЄС відсилає до Директиви 93/22/ЄС. Однак внаслідок скасування останньої у зв’язку з набранням чинності Директиви 2004/39/ЄС «Про ринки фінансових інструментів», необхідні положення слід шукати саме в чинній Директиві 2004/39/ЄС [3].
Визначення, що стосуються змісту поняття «інвестиційна компанія», в Директиві 2004/39/ЄС наведені, і вони загалом повторюють відповідні положення Директиви 93/22/ЄС, що втратила чинність. Водночас, у преамбулі Директиви 2004/39/ЄС (п.15) вказується на необхідність виключення
зі сфери застосування цієї директиви ...
[Завантажити PDF версію]
Ключові слова: |
ТЕОРІЯ
Федоренко Анатолій
кандидат економічних наук, віце-президент ІК "КІНТО", член ради Асоціації юристів фондового ринку
|
