Генезис понятійного підходу до визначення сутності капіталу


Ефективне управління суб’єктів господарювання капіталом неможливе без вирішення загальнотеоретичних питань щодо сутності капіталу, його структуризації за різними класифікаційними ознаками та порівняльної характеристики основних його складових.

Першочергове значення серед вищезазначених питань займає проблема дослідження економічного змісту категорії «капітал» на різних етапах розвитку економічної наукової думки. Трактування цього поняття відзначається великою різноманітністю підходів, які формувались під впливом тривалого поступового процесу економічного розвитку світового господарства.

Дотримуючись принципу історизму, розглянемо теоретичні погляди на капітал, сформовані представниками різних економічних шкіл.

Першу спробу здійснити дослідження сутності та значення капіталу було здійснено через поняття «багатство» представником економічної думки античного світу – Аристотелем. Цей мислитель Стародавньої Греції не вживав безпосередньо категорію «капітал», але запровадив поняття «хрематистика», під яким розумів мистецтво забезпечувати достаток або діяльність, спрямовану на нагромадження капіталу. Хрематистика включає в себе велику торгівлю, в якій гроші функціонують як капітал (Г – Т – Гў, де Гў – гроші з торговельним прибутком). У даному випадку гроші розглядаються дослідником як засіб обігу грошового капіталу. Вчення Аристотеля стало відправним пунктом для подальшого аналізу категорії «капітал».

Яскраво виражений релігійний характер економічних поглядів Середньовіччя не міг не позначитися на змістовному наповненні абстрагованого на той час поняття «капітал». Так, італійський єпископ Фома Аквінський наголошував на тому, що гроші не мають породжувати гроші (виконувати функцію капіталу) і бути засобом наживи.

Як відомо, епоха великих географічних відкриттів ознаменувалася розпадом феодалізму та зародженням капіталізму, що стало головною передумовою виникнення першої концепції доринкової економічної теорії – меркантилізму. Представники цієї економічної течії зосередили увагу на специфічній, на їх погляд, формі багатства – грошах у вигляді дорогоцінних металів (золота, срібла), які представляють багатство не у вигляді нерухомого скарбу, а у формі капіталу, що перебуває в постійному русі. І якщо ранні меркантилісти (В.Стаффорд, Г.Скаруффі, Б.Даванцаті) говорили тільки про гроші як засіб утворення скарбів, то пізні (А.Монкретьєн, А.Серра, Т.Мен, Ж-Б.Кольбер) – визнавали гроші як капітал.

Наприкінці XVII – на початку XVIII ст., у період стрімкого проникнення мануфактурного капіталу у сферу виробництва найбільш розвинених європейських країн, на зміну меркантилізму прийшла класична політична економія. Її фундатори (У.Петті у Англії і П.Буагільбер у Франції) вбачали багатство (капітал) у сукупності рухомого та нерухомого майна, створеного людською працею.

1756 року невелика група французьких економістів-теоретиків створює першу наукову школу в історії економічної думки – школу фізіократів, яка генетично належить до класичної політичної економії і завершує перший етап її розвитку. Засновником та лідером нової школи, який заклав підвалини учення фізіократів, сформулював його теоретичні засади і економічну ...

[Придбати журнал]


Ключові слова:  

КОРПОРАТИВНІ ФІНАНСИ

Потій Ванда
к.е.н., професор кафедри фінансів підприємств ДВНЗ «КНЕУ ім. Вадима Гетьмана»,

Черкасова Альона
аспірант кафедри фінансів підприємств, ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

©  2001 - 2018  securities.usmdi.org