АЛЬТЕРНАТИВНІ СТРАТЕГІЇ ПІДВИЩЕННЯ ПРИБУТКОВОСТІ КОРПОРАЦІЇ


Розглянуто комплекс альтернативних стратегій корпорації в контексті їхньої прибутковості. На основі впливу стратегії корпорації розкрито підвищення чи зниження прибутковості її виробництв з урахуванням різних чинників, учасників і резервів.

З виникненням промислового виробництва прибуток став одним із найважливіших чинників, що дають поштовх збільшенню нагромадження капіталу в суспільстві та науково-технічного розвитку. Світові кризи та зміна економічної політики держави доповнили прибутковість як мету підприємництва конкурентоспроможністю корпорацій та іншими більш близькими до нього цілями. Зміна щодо прибутку пояснюється: по-перше, мінливістю державної політики стосовно прибутковості корпорацій; по-друге, зростанням ролі інших форм розподілу маси прибутку підприємств – дивіденди за цінними паперами корпорацій, системи участі в прибутку, різних доплат і заохочень за ефективність.

Для аналізу конкурентних переваг корпорацій західною економічною наукою розроблені такі методи аналізу як: SWОТ – дозволяє визначити слабкі сторони діяльності та пропонує їх знівелювати за рахунок розвитку сильних сторін; GАР – розробляє стратегію і методи управління за обраних пріоритетів діяльності; LОТS – дозволяє пристосовувати діяльність до змін вимог споживачів; 7S-Мак-Кінсі – розробляє стратегію привабливої діяльності на ринку. Дані методи аналізу конкурентоспроможності корпорацій дозво-ляють більш гнучко реагувати на зміни та розробляти адекватну стратегію розвитку.

Проблемі прибутковості корпорацій приділено належну увагу в працях таких вітчизняних і зарубіжних вчених як: Бланк І.О., Богатін Ю.В., Карлоф Б., Кодацький В. П., Наливайко А. П., Олексюк О. І., Суторміна В. М., Фандель Гюнтер, Шанк Дж., Швандар В. А., Швиданенко Г. О., Шершньова З. Є. та інші [1–8]. Однак, мало дослідженим є комплексний вплив стратегії корпорації на підвищення чи зниження прибутковості її виробництв з урахуванням різних чинників, учасників і резервів, що становить основну мету цієї статті.

Так, Наливайко А. П. зазначає, що «прибутковість в явній чи неявній формі обов’язково є мотивом підприємницької діяльності і повинна займати відповідне місце серед стратегічних цілей. Але поряд з цією ціллю, на нашу думку, обов’язково повинні бути представлені ще дві цілі: стратегічно важливі шляхи, форми та засоби, що забезпечують прибутковість, а також стратегічно значущі напрямки використання прибутку. Таким чином, на принциповому рівні стратегічна ціль (цілі) підприємства завжди є трихотомічною: спосіб отримання прибутку – прибутковість – напрямки використання прибутку» [3, с. 25].

Успіх функціонування корпорації в цілому залежить від підприємця – команда менеджерів та керівник фірми. Підприємець, спираючись на досягнення у сфері маркетингу, менеджменту й інших наук, може прогнозувати успі-шний розвиток корпорації. Він вміє йти на ризик з метою максимізації прибутку, спроможний швидко й ефективно впроваджувати новації, має схильність до нововведень. Підприємець здатний вплинути на величину маси прибутку, отримувану корпорацією. Завдяки його таланту і здібностям основний капітал та персонал можуть використовуватися більш ефективно.

Дієвість прибутку залежить від того, наскільки суб’єктивна сторона прибутку адекватна об’єктивним економічним проявам, властивим цій категорії, що впливають на одержання маси прибутку та її розподіл. Економічна категорія прибутку має дві сторони: 1) об’є-ктивну, що характеризується взаємо-відносинами між учасниками щодо розподілу маси прибутку; 2) суб’єктивну, що передбачає пізнання економічних відносин з приводу прибутку та їхнє застосування при визначенні ризику, очікувань, невизначеності й оптимізації масштабів виробництва. Від ступеня відповідності суб’єктивного об’єктивному в економічному прояві залежить капіталізуючий ефект впливу прибутку на розвиток корпорації. До су-б’єктивних факторів, що впливають на зміну величини маси прибутку, належать: вміння йти на ризик, аналіз невизначеностей у стратегії корпорації; визначення й успішне використання сприятливих умов ринку, характеру виробничої діяльності пов’язаної із загальногосподарською кон’юнктурою; здатність до використання нововведень і винаходів, які дозволять освоїти новий ринок і виробництво нової продукції; розробка стратегії корпорації, котра дозволяє використати фактори, які забезпечать економію на масштабах виробництва. Всі ці фактори мінливі і можуть змінюватися зі зміною бізнес-процесів і самого персоналу.

Суб’єктивні фактори тісно пов’язані з об’єктивними, що визначають зміни маси прибутку. Такими об’єктивними факторами є зростання продуктивності праці працівників корпорації, збільшення інтенсивності їхньої праці, економія на елементах постійного ка-піталу, зниження витрат оборотного капіталу. Об’єктивні фактори менш мінливі на відміну від суб’єктивних. Єдність двох сторін прибутку, відповідність суб’єктивних факторів прибутку об’єктивним перетворює їх на потужне джерело розвитку корпорації.

Інноваційна діяльність корпорації має безпосереднє відношення до нововведень, котрі забезпечують виробництво нової продукції або продукції підвищеної якості. Розширюючи обсяги продажу продукції на ринку, корпорація збільшує масу прибутку. Цінова стратегія корпорації визначається кон’юнктурою ринку. При зростанні попиту на товар ціна може зростати, завдяки чому підвищується норма прибутку і збільшується маса прибутку та прибутковість корпорації у цілому. Якщо товар невідомий і споживач незнайомий із його цінністю, то попит на нього буде незначним. Спочатку корпорація може знизити ціни, доки споживачі не оцінять переваги цього виробу, а потім вибирати стратегію підвищення ціни продукції або збільшення обсягів продажу. Вибір стратегії багато в чому буде визначатися прагненням обмежити привернення уваги конкурентів до виробництва цього виду продукції.

Застосування нових технологій, методів організації виробництва дозволяє підвищити продуктивність праці, використовувати більш якісну сировину і матеріали, знижуючи тим самим витрати виробництва продукції. Аналізуючи ринок, кон’юнктуру, що склалася на ньому, підприємець вибирає стратегію своєї діяльності. Без зміни цін на продукцію він може підвищувати обсяг продажу або завдяки збільшенню ціни скорочувати його або залишати незмінним, віддаючи перевагу варіанту, спроможному збільшити масу прибутку. При цьому розмір заохочення підприємця має коливатися залежно від збільшення маси прибутку або його норми, тобто від того, наскільки здатності підприємця з використання наукової організації праці, організаційно-управлінських методів забезпечують підвищення прибутковості корпорації.

Залежність прибутковості від масштабів виробництва впливає на ефективність роботи корпорації. Ця залежність визначається такими факторами як: а) коливання витрат виробництва; б) зміни цін на продукцію; в) неоднакова інтенсивність використання капіталу. Отже, перевагу мають крупні корпорації. У них є можливість проводити більш широку і гнучку диверсифікацію виробництва. Розмір корпорації впливає і на витрати виробництва продукції, адже крупним корпораціям легше застосовувати нові технології, які дозволяють їм замінювати дорогі сировину і матеріали на дешеві. Масштаби виробництва дають можливість вільного вибору і при формуванні ціни продажу продукції. Однак на початку збільшення масштабів підприємства норма прибутку зростає, але потім її зростання сповільнюється і, нарешті, стабілізується або знижується (залежно від галузі). Прибуток малих корпорацій більш чутливий до кризової ситуації, змін кон’юнктури в цілому. Великі масштаби крупної корпорації як би відіграють роль стимулюючого фактора, навіть якщо йдеться про зниження прибутку.

Пошук шляхів підвищення прибутковості припускає розроблення стратегії підвищення продуктивності та інтенсивності праці, забезпечення економії постійного й оборотного капіталу. Для вирішення цього завдання західними науковцями розроблені методи аналізу конкурентних переваг і стратегії збільшення прибутку.

Зміна продуктивності та інтенсивності праці безпосередньо пов’язана із затратами виробництва продукції. Корпорація, зацікавлена у збільшенні прибутковості і конкурентоспроможності, включає в свою загальну стратегію лідерство і фокусування, за допомогою матриці М. Портера (табл. 1) здійснює варіанти пошуку шляхів їх досягнення.

Лідерство на основі зниження затрат (цін) полягає в орієнтації на зайняття лідируючого положення в галузі чи великому сегменті ринку, за рахунок економії на витратах при виготовленні масової продукції, а лідерство в диференціації продукції – створення унікальних у будь-якому аспекті продуктів, який визнається цінним і важливим достатньою кількістю споживачів. Фокусування спрямоване на підвищення спеціалізації та концентрації діяльності корпорації, з урахуванням вимог цього сегмента без орієнтації на увесь ринок. Отже, розглянемо переваги та недоліки застосування стратегій лідерства і фокусування (табл. 2). Залежно від вибору стратегії корпорація вибирає спосіб зниження затрат. Це може бути: 1) здійснення різноманітних поставок продукції з обслуговуванням багатьох сегментів ринку або галузі; 2) економія на масштабах корпорації, котра дозволяє вибрати оптимальний обсяг виробництва при мінімізації витрат; 3) упровадження передової технології й одержання вільного доступу до джерел сировини; 4) збільшення інвестицій в сучасне устаткування при постійному відслідковуванні технічних новинок; 5) встановлення ефективної структури витрат на виробництво продукції.

Корпорації, які не реалізують більш вигідну стратегію зниження затрат виробництва, мають невигідне становище. Їх маса прибутку знижується за рахунок втрат численних споживачів або через низькі ціни, які вони встановлюють, щоб відірватися від конкурентів. Прагнення до лідерства і завоювання споживача на ринку передбачає зростання витрат виробленої продукції. Корпорація має постійно підтримувати стратегію на їх зниження, щоб конкуренти не змогли зайняти більш сильніші позиції на ринку.

Тому при виборі стратегії корпорації необхідно врахувати: технологічні досягнення, які зводять нанівець цінність наявних інвестицій і ноу-хау; появу нових конкурентів, які досягають такої самої переваги у витратах; необхідність зміни продукції або ринку; інфляційне зростання витрат, що підриває спроможність корпорації підтримувати достатньо високий рівень цін, щоб звести нанівець зусилля конкурентів.

Суб’єктивні фактори прибутку, на відміну від об’єктивних, більш доступні для аналізу їх впливу на зміну величини маси прибутку, що може проявитися через якийсь проміжок часу в зниженні прибутку або в збитковості корпорації. Суб’єктивні фактори прибутку є гнучкими інструментами збільшення маси прибутку ...

[Придбати журнал]


Ключові слова:  

ТЕОРІЯ

Дзюбенко Любов
канд. екон. наук, доцент кафедри економіки підприємств ДВНЗ «Київський національний економічний університет ім. Вадима Гетьмана»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

©  2001 - 2018  securities.usmdi.org