Технологічне позиціювання країн-лідерів в умовах економічної глобалізації



Вступ

Тривалий час вважалося, що швидкий розвиток економіки країн з ринковою моделлю введення господарства багато у чому визначає їх успіх, адже при наявності попиту та пропозиції на товари та послуги згідно класичним поглядам Ж.-Б.Сея, а потім – його послідовників – неокласиків та неолібералів можна досягти певних успіхів у цілому ряді секторів національної економіки, а відтак й усього господарства. Тим не менше, часи проходили, а країни що розвиваються, які так важко здобували свою незалежність продовжували бути (при всій ринковості відносин) сировинним придатком бувших метрополій. При цьому, якщо в окремих з них спостерігався відносний прогрес, чи, примаймі, нульове зростання, то в інших регрес був особливо відчутним, а відтак поставало питання як теоретичного так і прикладного характеру: що треба зробити, щоб здолати вікову бідність. Як правило, чимало дослідників схилялися до думки, що основа злидарства криється в технологічній відсталості, яка породжувалась низьким рівнем освіти, науки, культури та цілим рядом іншимх факторів. Саме цим пояснювались причини успіху держав-лідерів. Події другої половини XX ст. внесли суттєві корективи до такого тлумачення, наявно продемонструвавши, що перехід від злиднів до лідерства може проходити доволі швидко, а прикладами при цьому слугували Японія, Південна Корея, Сінгапур, інші держави НІК (нові індустріальні країни). Доволі відчутними стали успіхи певної групи держав, що розвиваються (Індія, Китай, Бразилія), які також прагнуть лідерства, а у деяких секторах глобальної економіки вони його вже мають.

Ось чому виявлення найбільш сутнісних індикативних рівнів світової економіки в умовах посилення глобалізації є доволі важливою і конче потрібною метою будь-яких міжнародних досліджень. З огляду на це, пропонована стаття не є виключенням. Досягти цієї мети можна через селектування тих економіко-технологічних індикаторів, які найкраще відображають суть трансформаційних змін, зумовлених переходом до шостого технологічного укладу, що й утворює перше завдання пропонованого дослідження. Натомість другим – слід вважати виявлення найбільш сутнісних ознак технологічного розвитку держав-лідерів.

Різні напрями дослідження технологічних детермінантів сучасного лідерства досліджував цілий ряд як вітчизняних, так і зарубіжних науковців, серед яких слід виділити Л.Антонюк, І.Валлерстайна, А.Вебера, Дж.Сакса, Д.Лук’яненка, Дж.Хікса та багатьох інших. Втім не зважаючи на це залишається поза увагою цілий ряд принципових питань, пов’язаних з систематизацією та оптимізацією макро-та мікроекономічних індикаторів розвитку з метою пояснення причин високих та низьких темпів країнових трансформацій у першому та другому десятиріччі XXI ст.

Компетентнісні моделі

сучасного модернізму

Дж. та М.Россери (1, с.45) оцінюючи рівні та напрями сучасної системи економічних порівнянь замислились над можливостями сучасного підходу до оцінки кордонів інституційних можливостей (КІМ). На їх думку така модель являє собою графік на якому вертикальна вісь представлена суспільними витратами, що пов’язані з постійними ворожими захопленнями, в яких ...

[Придбати журнал]


Ключові слова:  

МАКРОЕКОНОМІКА

Бурміч О.С.
аспірантка кафедри міжнародного менеджменту ДВНЗ «Київський національний економічний університет ім. Вадима Гетьмана»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

©  2001 - 2018  securities.usmdi.org