Визначення оптимальної структури портфеля цінних паперів комерційного банку
З проблемою формування оптимального портфеля фінансових інвестицій стикається кожен інвестор. Вкладаючи кошти у цінні папери, кожен інвестор прагне сформувати такий портфель, який би відповідав його вимогам (отримати максимальний дохід, отримати певний дохід за мінімального рівня ризику, вкласти гроші в ліквідні активи або ін.). Теорія формування оптимального портфеля дає змогу визначити, як інвесторам слід розпоряджатися своїми коштами, які співвідношення цінних паперів різних видів та емітентів їм доцільно мати у своєму портфелі.
Першу математичну модель формування оптимального портфеля цінних паперів було запропоновано Гаррі Марковіцем у 1952 році. Зокрема, ним було надано теоретично ймовірнісну формалізацію поняття дохідності та ризику. Це відразу дозволило перевести завдання вибору оптимальної інвестиційної стратегії на математичну мову. Згодом у 1963 році учень Марковіца Уільям Шарп запропонував спрощений метод вибору оптимального портфеля, який зводив задачу квадратичної оптимізації за Марковіцем до лінійної [6]. Створення Шарпом даного методу або так званої однофакторної моделі ринку капіталів (де вперше з’явилися “альфа” і “бета” характеристики акцій) [16] дозволило ще в 70-ті роки використовувати методи портфельної оптимізації на практиці. Тоді ж з’явилися перші пакети програм для вирішення завдань управління портфелем цінних паперів.
Сьогодні модель Марковіца використовується на першому етапі формування портфеля – при розподілі капіталу за різними типами активів (asset allocation), а однофакторна модель Шарпа на другому етапі – коли капітал розподіляється між конкретними активами, що складають вибраний раніше сегмент.
Наприкінці 50-х – поч. 60-х років з’явилися роботи Джеймса Тобіна, присвячені портфельному інвестуванню [17]. Основною темою їх стає аналіз факторів, що спонукають інвестора формувати портфель цінних паперів, а не тримати капітал у готівково-грошовій або іншій формі [6].
Ще одним вагомим відкриттям в інвестиційній теорії стали роботи: У. Шарпа (1964) [16], Дж. Лінтнера (1965) [13] і Дж. Моссіна (1966) [14], що були пов’язані зі створенням так званої моделі оцінки капітальних активів САРМ (Capital Asset Price Model), що стала своєрідним макроекономічним узагальненням теорії Марковіца. Основним результатом CAPM є встановлення співвідношення між дохідністю і ризиком активу на рівноважному ринку.
У 1977 році Стів Росс запропонував альтернативну модель оцінки капітальних активів – арбітражну модель APM (Arbitrage Pricing Model) [15]. Ця модель базується на принципі, що співвідношення між очікуваною дохідністю і ризиком повинно бути таким, щоб ні один індивідуальний інвестор не міг отримати необмежений дохід від чисто арбітражної угоди.
В літературі зустрічаємо різні погляди щодо практичного застосування розглянутих моделей при портфельному інвестуванні на українському фондовому ринку. Зокрема, на думку Т.І. Лепейка [9, с.213], при формуванні портфеля цінних паперів вітчизняні інвестори можуть скористатися повною мірою лише моделлю Марковіца, а допустимі портфелі моделей Блека, Тобіна-Шарпа-Літнера, а також моделі САРМ і АРМ на українському фондовому ринку практично не працюють ...
[Завантажити PDF версію]
Ключові слова: |
БАНКІВСЬКІ ОПЕРАЦІЇ
Гончаренко Вікторія
аспірант ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана»
|
