Макроекономічні впливи на фінансову діяльність українських підприємств
Ефективність функціонування українських підприємств, їх фінансовий стан та перспективи розвитку обумовлені дією низки факторів: внутрішніх (залежних від ефективності організації самого підприємства) і зовнішніх (залежних переважно від економічної політики держави та міжнародної кон'юнктури); прямого й непрямого, позитивного й негативного їх впливу. Їхній взаємозв'язок унаочнено на рис. 1.
Чітка стратегія та постійно оновлюваний внутрішній потенціал розвитку підприємства за переважно позитивного впливу зовнішніх факторів дозволяють йому працювати усталено ефективно. З іншого боку, несприятливе співвідношення внутрішніх і зовнішніх факторів обумовлює збиткову діяльність підприємства. При її певній довготривалості підприємство, як правило, вичерпує свої фінансові ресурси, визнається банкрутом або припиняє своє існування, або через механізм санації відновлює свою платоспроможність та прибутковість.
В Україні, незважаючи на в цілому позитивні загальні фінансові результати діяльності, більше половини діючих підприємств є збитковими (табл. 1).
Слід зазначити, що у здоровій ринковій економіці зовнішні (незалежні від підприємства) фактори обумовлюють 1/3, а внутрішні – 2/3 усіх банкрутств, а для сучасної економіки України характерною є зворотня пропорційність впливу цих факторів [2].
Загалом, протягом останніх років на діяльність українських підприємств макроекономічні зовнішні фактори непрямого впливу (інфляція; рівень доходів населення та сукупний споживчий попит; фінансова і кредитна політика; податкова політика; рівень державного менеджменту тощо) діяли негативно. Це обумовлювалось не тільки об'єктивними труднощами ринкової трансформації, котра потребувала безпрецедентних системних структурних зрушень, але й неефективною державною економічною політикою.
Так поглибились диспропорції у вартісній структурі виробництва, що спричинено, з одного боку, інфляцією та нестабільними цінами, а з іншого – зниженням частки оплати праці в структурі доданої вартості і зростанням в ній частки податків. Найбільших втрат українська економіка зазнала в 1990-1994 роках, коли ВВП знизився на 46,5%, промислове виробництво – на 40,4%, сільське господарство – на 32,5%. Повністю розбалансованою виявилась грошова та фінансова системи. Дефіцит державного бюджету покривався в першу чергу прямою грошовою емісією НБУ. Наслідок цього – гіперінфляція, яка сягнула за 250%. Тільки за 1994 рік курс українського карбованця до долара США знизився у 8,3 раза [3]. Емісійний шлях покриття дефіциту державного бюджету України активно використовувався до 1995 року, внаслідок чого в цей період держава мала помірні показники зовнішнього та внутрішнього боргів на фоні значних темпів інфляції. Починаючи з 1995 року пріоритетним напрямом покриття дефіциту державного бюджету стало залучення різних видів позик. У цей період темпи інфляції значно знизилися при небезпечному зростанні сукупної заборгованості держави. Органи державної влади почали активно використовувати політику скорочення бюджетних видатків, що у першу чергу стосувалося дотацій промисловості, сільському господарству та соціальних видатків бюджету. Як антиінфляційний захід це сприяло макроекономічній стабілізації, одночасно формуючи передумови для руйнування реального сектору вітчизняної економіки, зокрема – через скорочення сукупного платоспроможного попиту. Починаючи з 1997 року показник індексу інфляції ...
[Завантажити PDF версію]
Ключові слова: |
МАКРОЕКОНОМІКА
Павловський Сергій
аспірант КНЕУ
|
