Дослідження характеру ресурсних та інституціональних обмежень розвитку української економіки

Сучасний етап розвитку вітчизняної економіки характеризується динамічними змінами в інституціональній структурі суспільства (нормах, правилах, стереотипах поведінки) зокрема й тих, що регламентують реалізацію економічних відносин, взаємодію суб’єктів комерційного і державного секторів економіки. При цьому концепція реформування, загальне бачення теоретичної бази оновлення економічної політики держави залишається еклектичним і фрагментарним, зокрема, в аргументації учасників палких дискусій присутні абсолютно довільні аналогії й апелювання до досвіду інших країн (без жодної доказової бази щодо спільності тих рис порівнюваних економічних систем, які є критично важливими для дієвості пропонованих заходів), посилання на теоретичні положення і результати досліджень, коректність застосування яких щодо України навіть не розглядається. На нашу думку, це спиняється, значною мірою, ігноруванням характеру тих ресурсних й інституціональних обмежень, що перешкоджають досягненню цілей певного суспільства в господарській сфері. Відповідно, дослідження спрямовані на уточнення того, забезпеченість якими саме ресурсами є критично важливою для визначення досяжних сучасній економіці України темпів зростання, визначення бажаного для поліпшення соціально-економічної динаміки характеру інституціональних змін, набувають великої актуальності.

Аналіз літератури та виділення невирішеної частини проблеми

Дослідження специфічних чинників і механізмів економічного зростання і розвитку в Україні ґрунтується як на базі загальної теорії розвитку (розгалуженої сукупності універсальних моделей і концепцій, що відображають загальні закономірності процесів зростання виробничих можливостей суспільства й поліпшення на цій основі його добробуту, наприклад, [1,2,3,4]), так і спеціальних теорій (що містять інструментарій адаптації таких загальних теорій до конкретних умов місця і часу, наприклад, [5,6,7,8]). Важливою складовою останніх (спеціальних теорій економічного розвитку) є критерії та ознаки, за якими визначається, якою мірою реальна економічна система відповідає тим теоретичним припущенням і вихідним гіпотезам, на яких ґрунтується весь аналітичний інструментарій відповідної теорії розвитку. Наприклад, для робіт П. Кругмана це наявність ефекту зростаючої віддачі та висока міра залучення економічної системи до процесів глобалізації руху ресурсів [6], для А. Льюїса – наявність великого сектору з низькою продуктивністю і доходністю праці та висока частка експорту в складі суспільного продукту країни [7], для Деселова – висока наділеність природними ресурсами за слабкості інститутів стимулювання інноваційної активності [8].

Проте застосування таких критеріїв в процесі оцінки можливості й доцільності пояснення соціально-економічної динаміки певної економіки є самостійним і достатньо складним науковим завданням. Наприклад, якою мірою положення моделі зростання двосекторної економіки з необмеженою пропозицією ресурсу праці А. Льюїса можуть використовуватись для пояснення специфічності розподілу виграшів від зростання в економіці Україні? Чи можна користуватись для прогнозування економічної динаміки України моделями, в яких лімітуючим (обмежуючим можливості зростання) ресурсом виступають обсяги і темпи накопичення фізичного капіталу? Чи кращі результати для визначення потенціалу зростання і розвитку в Україні дадуть моделі, що передбачають визначальну роль процесів накопичення людського капіталу? Чи вимагають корегування в умовах України моделі, що пов’язують темпи зростання і розвитку з якістю інституціональної структури економіки, що в свою чергу, визначає вірогідність інноваційної діяльності фірм в такому господарському середовищі...

[Завантажити PDF версію]