РОЛЬ ЗАЛУЧЕНИХ РЕСУРСІВ В ЗАБЕЗПЕЧЕННІ ФІНАНСОВОЇ СТІЙКОСТІ БАНКУ

Аналіз останніх наукових досліджень. Теоретичні та практичні аспекти формування ресурсної бази комерційних банків вивчалися вітчизняними та зарубіжними науковцями. Значний внесок у дослідження цієї проблеми зробили такі вітчизняні вчені: М.Д. Алексеєнко, А.М. Мороз, М.І. Савлук, Л.О. Примостка, Ж.М. Довгань, С.М. Савлук. Вивченню банківських ресурсів багато уваги приділено зарубіжними економістами: Є.Дж.Доланом, Е. Рі-дом, Р. Коттером та Е. Гіллом.

Серед вітчизняних економістів, які присвячували свої праці проблемам фінансової стійкості банків та її оцінці, слід відмітити праці A.M. Мороза, В.М. Кочеткова, A.A. Пересади, А.О. Єпі-фанова, М.І.Савлука, В.В. Коваленко, О.Й. Шевцової, A.M. Герасимовича, О.М. Тридіда, І.М. Чмутової та інших.

Постановка завдання. Метою роботи є проведення досліджень стосовно взаємозв'язку між стабільністю залучених ресурсів банків та забезпеченням фінансової стійкості банківської установи.

Досягнення поставленої мети зумовлює вирішення наступних завдань, а саме:

визначити поняття «залучені ресурси банку»

визначити поняття «фінансова стійкість банку»;

визначити роль залучених ресурсів в забезпеченні фінансової стійкості банків та фактори, що впливають на них в цьому процесі;

сформулювати висновки та напрямки подальшої роботи українських банків щодо підвищення ефективності роботи із залучення ресурсів.

Виклад основного матеріалу. У ринковій економіці банківські установи виконують роль фінансових посередників, що дає змогу залучати великі суми вільних грошових капіталів і заощаджень, вкладаючи їх у різні види активів, які приносять дохід. Специфікою банківської діяльності є те, що банк оперує переважно залученими коштами, тобто чужими грошима. У цій роботі будемо розглядати залучені ресурси у широкому розумінні - кошти з депозитних джерел та запозичені. Залучення вільних грошових коштів юридичних та фізичних осіб і виплати процентів обходяться банку відносно дешево, оскільки, емісія власних цінних паперів або отримання кредитів на міжбанківському ринку є більш дорогими способами збільшення капіталу. Тому, депозитні кошти складають суттєвішу частку ресурсної бази будь-якого банку. Слід зазначити, що залучення коштів банку досить складний процес, що потребує системного підходу: починаючи від аналізу ринку, заощаджень населення, довіри клієнтів до банківської системи та закінчуючи розробкою ефективних політик управління залученими ресурсами.

Формування залучених ресурсів залежить від багатьох факторів, основні з яких представлені на Рис.1.

На Рис.1 видно, що формування залучених ресурсів банку зазнає внутрішніх та зовнішніх впливів. Серед зовнішніх чинників особливого значення набувають політичні та економічні. Політична ситуація в Україні в останні роки вкрай нестабільна, що призводить до переважно хаотичних рішень не лише в управлінні країною, а й в її економічному житті суб'єктів господарювання. Політична перебудова, як правило, призводить до не-керованого знецінення національної валюти, зростання безробіття серед населення, нестабільного законодавства та грошово-кредитної політики

НБУ. В результаті «політичних експериментів» страждає як реальний, так і фінансовий сектори економіки.

Серед внутрішніх факторів слід особливу увагу приділити стратегічним. Поведінка банку на ринку ресурсів в кризових умовах відіграє дуже важливу роль: як банк позиціонує себе, як адаптується до постійних змін регулятора, наскільки здатен оцінювати можливості обслуговування своєї заборгованості перед вкладниками.

Як ресурсна база банку в цілому, так і залучені ресурси мають важливе значення для забезпечення фінансової стійкості банківської установи.

Глосарій банківської термінології НБУ визначає фінансову стійкість як стан банку, який характеризується збалансованістю фінансових потоків, достатністю коштів для підтримки своєї платоспроможності та ліквідності, а також рентабельною діяльністю; постійна здатність банку відповідати за своїми зобов'язаннями і забезпечувати прибутковість на рівні, достатньому для нормального функціонування у конкурентному середовищі [3].

На думку Гулакової Е. А. [4], фінансовий стан банку є стійким, якщо суб'єкт: має достатній обсяг капіталу з метою забезпечення безперервної діяльності; може в повній мірі та вчасно погашати зобов'язання, пов'язані з виплатою заробітної плати, розрахунками з бюджетом та постачальниками.

Згідно праць сучасних фахівців-еко-номістів сутність фінансової стійкості визначається напрямками, відповідно до яких вона розглядається як [5]:

відповідність сукупності оптимальних значень певних фінансових показників, що характеризують окремі аспекти фінансового стану банку;

динамічна категорія «системи трансформації ресурсів та ризиків», яка буде повноцінно виконувати свої функції, витримуючи вплив факторів зовнішнього та внутрішнього середовища;

складова загальної стійкості банку, до якої, окрім фінансової стійкості, введено капітальну стійкість ресурсної бази, комерційну та організаційно-структурну стійкість. Зокрема, капітальну стійкість вважають базовою у забезпеченні загальної стійкості.

Таким чином, під стійкістю банку розуміють системну якісну характеристику стану банку, що обумовлена дотриманням збалансованості, взаємозв'язку і взаємного узгодження складових елементів: фінансових (власного капіталу, активів та зобов'язань, ліквідності, платоспроможності, прибутковості, ризиків) й організаційних компонентів (організаційна структура, кадровий потенціал, інформаційні технології та рівень контролю і банківської безпеки), котрий відображає здатність витримувати непередбачені втрати й забезпечує досягнення тактичних і стратегічних цілей та високі результати функціонування.

Далі, на нашу думку, доцільно розглянути внутрішні фактори впливу на фінансову стійкість, зокрема на стійкість капітальної та ресурсної бази, оскільки саме на них банк може впливати.

Важливе значення в умовах політичної та фінансової кризи мають ризики, які пов'язані з депозитними операціями, які, у свою чергу, є головним джерелом банківських ресурсів і визначають можливості банку щодо нарощування обсягів активних операцій.

Стійке зростання депозитної бази має велике значення й для забезпечення ліквідності банківської установи. Однак, стабільність депозитної бази досить умовна, тому що на її формування впливають зовнішні та внутрішні чинники, такі як: економічні, політичні кризи, недоліки організації роботи всередині самого банку тощо.

Депозитний ризик, також, можна розглядати зі сторони вкладників - це ризик часткового або несвоєчасного повернення вкладів в результаті банкрутства банку або з інших причин. Таким чином, з позиції клієнта депозитний ризик - це ризик втрати вкладником своїх заощаджень. У той же час депозити є єдиним інвестиційним інструментом, що захищений державою, тобто в даний момент створена та діє система гарантування вкладів.

Прослідкувати вплив залучених ресурсів на фінансову стійкість банку можливо через аналіз динаміки формування залучених ресурсів та коефіцієнтів фінансової стійкості.

На Рис.2 можемо побачити динаміку коштів залучених банківською системою України у 2010 - 2014 рр. Можна сказати, що обсяг залучених коштів за чотири роки зріс досить швидким темпом - на 45%. В першу чергу, таке зростання відбулось за рахунок значного зростання коштів юридичних осіб - на 80%, та коштів залучених від населення - на 53%. Таку динаміку можна пояснити не

стільки зростанням довіри суб'єктів господарювання до банків, скільки потребою в мінімальному захисті коштів від інфляції. Крім того, на сьогоднішній день функціонування юридичних осіб майже неможливе без відкриття банківських рахунків.

Зросла і частка коштів юридичних осіб в загальній структурі - з 18% до 22%. Частка коштів фізичних осіб досить стабільна - 34% у 2010 році та 36% у 2014 році. Суттєво знизилась частка коштів інших банків в структурі зобов'язань банків - з 31% до 23%. Це можна пояснити досить високою вартістю таких ресурсів, більш прибутковими можливостями щодо розміщення коштів банками та політичним характером таких операцій. Міжбанківські кредити ставлять комерційні банки в залежність від конкурентів та НБУ.

У Таблиці 1 представлено коефіцієнт фінансової стійкості, що залежать від залучених ресурсів.

Коефіцієнт надійності відображає співвідношення капіталу та зобов'язань банку. Оптимальним значенням для цього показника є 30%. Якщо ж цей показник менший, можна говорити про недокапіталізацію банку, якщо більше - про перекапіталізацію та неефективне формування ресурсної бази.

Коефіцієнт фінансового важеля є оберненим до коефіцієнта надійності. Збільшення цього показника свідчить про підвищення ділової активності банку, і в той же час про зниження його фінансової стабільності.

Ресурсна база вважається більш стабільною, коли строкові депозити перевищують депозити до запитання, отже коефіцієнт співвідношення строкових депозитів до депозитів до запитання має бути більшим за 1. Такий підхід властивий зарубіжним банкам, де розрив у відносній вартості цих двох ресурсів не такий значний, як в Україні. Вітчизняні ж банки часто за наявних

можливостей розширення клієнтської бази та обмеженої кількості строкових коштів (керованих ресурсів) нехтують цими вимогами на користь рентабельності та прибутковості.

Значення коефіцієнта залежності ресурсної бази від міжбанківських кредитів не повинно перевищувати 20 %. За методикою В. С. Кромонова критичною межею є 30 % МБК у структурі зобов'язань. Занадто високе значення зазначеного коефіцієнта свідчить про фінансову залежність банку від зовнішніх джерел фінансування. Враховуючи дорожнечу цього ресурсу висока питома вага МБК може негативно вплинути на середню вартість ресурсної бази, а відповідно і на прибуток банку. Проте, зважаючи на доступність цього ресурсу, його мобільність та дефіцит кредитних ресурсів у вигляді строкових депозитів, багато банків не враховують цього співвідношення, іноді частка міжбан-ківських кредитів досягає 40—50 % у структурі зобов'язань.

Коефіцієнт співвідношення капіталу та строкових депозитів вказує, яка частина депозитів захищена власним капіталом банку. Бажано, щоб значна їх частина складалася з невеликих, роздрібних депозитів, які є більш стабільними.

У Таблиці 2 представлено динаміку зазначених вище показників.

Проаналізувавши дані, можемо сказати, що банківська система є досить недокапіталізованою і залежною від зовнішніх джерел - коефіцієнт надійності складає лише 13%, а коефіцієнт фінансового важеля - 7,9. За умов стабільного розвитку економіки можна було б говорити про високий рівень ділової активності банків та довіри до них з боку суб'єктів господарювання, але в українських реаліях - про низький рівень відповідальності банків перед вкладниками та кредиторами власним капіталом.

По динаміці коефіцієнта співвідношення строкових коштів до коштів на вимогу можна зробити висновок, що до 2013 року частка строкових ресурсів суттєво зростала. Це позитивна тенденція, адже строкові кошти більш прогнозовані в управлінні та стабільніші. У 2014 році ситуація значно змінилась, що пов'язано з постійними коливаннями валютного курсу, здешевлення національної валюти постійними змінами грошово-кредитної політики регулятора.

Динаміка коефіцієнта залежності ресурсної бази від залучених між-банківських кредитів відображає позитивну тенденцію до скорочення, а коефіцієнт співвідношення капіталу та строкових депозитів протягом чотирьох останніх років - в межах оптимального значення.

Загалом, можна сказати, що банківська система України зазнає проблем із забезпеченням фінансової стійкості, пов'язаної із залученням ресурсів.

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

В результаті проведеної роботи можемо зробити наступні висновки:

у значній мірі ресурсна база залежить від залучених у клієнтів коштів;

на формування залучених коштів банків впливає ряд факторів, серед яких особливу увагу слід приділити політичним, соціальним та стратегічним;

існує тісний зв'язок між обсягом та якістю залучених коштів і фінансовою стійкістю банку;

є високий ризик кризи ліквідності банків в умовах низького припливу депозитів в банківську систему.

Для покращення ситуації пропонуємо наступні заходи з боку регулятора та комерційних банків:

забезпечення стабільної законодавчої бази та грошово-кредитної політики НБУ, що дасть змогу пристосовуватись банкам до змін та розробляти довгострокові стратегії поведінки на ринку залучених ресурсів та банківських послуг в цілому;

очистити банківську систему від неплатоспроможних банків та таких, що ведуть нечесну гру на ринку банківських послуг;

застосовувати максимально системний підхід до залучення ресурсів: аналізувати ринок ресурсів, стратегії конкурентів, поведінку суб'єктів господарювання, їх можливості до заощаджень та схильність до ризику, створювати не лише імідж надійного банку, а й відповідати цьому;

мінімізувати залежність ресурсної бази від міжбанківських кредитів, що зменшить вплив політичного фактору на формування ресурсів;

здійснювати політику залучення довгострокових коштів від клієнтів, що збільшить стабільну частину ресурсної бази та дозволить більш точно прогнозувати рух пасивів банку;

розвивати технічну базу банківської системи, що пришвидшить та зробить більш якісним процес залучення коштів.

[Завантажити PDF версію]