МЕТОДОЛОГІЯ СУЧАСНОЇ ЕКОНОМІЧНОї НАУКИ: ГЕНЕЗА, СУПЕРЕЧНОСТІ ТА НАПРЯМИ РОЗВИТКУ


Охарактеризовані основні школи економічної методології та здійснено порівняльний аналіз методології політичної економії та сучасної економічної теорії. Розкриті історичні та існуючі суперечності формування методології економічної теорії і політичної економії. Аналізуються нові напрями розвитку економічної науки.

Постановка проблеми. Економічна наука в Україні переживає нині складний етап своєї трансформації, який почався на рубежі 1980-1990-х рр. Здавалося, що пішла у минуле радянська політична економія, яка була побудована на догматичному сприйнятті «Капіталу» К. Маркса. Багато проблем, які раніше уявлялися актуальними, виявили свою непереконливість (наприклад, проблема пошуку «клітинки» в економічній науці та ін.), а на їх місце прийшла нова, західна політична економія як економікс, з принципово новим баченням економічного життя, жорсткою формалізацією та математизацією понятійного і категоріального апарату, з прагматичною орієнтацією на безпосередні, видимі емпіричні реалії.

Практично повне оновлення змісту економічної теорії в Україні викликало і продовжує викликати значний інтерес дослідників до її методологічних основ, до того методологічного базису, на якому будується сучасна наука про економічне життя [4, 6, 7]. Методологічні проблеми є і продовжують бути «модними», і це у повній мірі відповідає тому інтенсивному методологічному пошуку, що проводиться і західними вченими. Економічна методологія є важливим напрямом в економічних дослідженнях, що вивчають фундаментальний, метатеоретичний рівень економічного знання, принципи його висновків і доказів різноманітних економічних положень, теорем і теорій.

Разом з тим багато економістів нині глибоко помиляються відносно того, де шукати необхідну методологію і якими користуватися методами у своїх наукових дослідженнях. В даній статті не ставиться проблема пошуку «найкращого» методологічного підходу, а робиться спроба здійснити аналіз політекономії та економічної теорії з точки зору загального та особливого, еволюційного та революційного у методологічних підходах.

Методологією називають систему принципів наукового дослідження. Саме методологія визначає, в якій мірі зібрані факти можуть служити реальною і надійною базою знання. З формальної точки зору методологія не пов'язана із сутністю знання про реальний світ, але радше має справу з операціями, за допомогою яких конструюється знання. Тому терміном «методологія» прийнято позначати сукупність дослідницьких процедур, технік і методів, включаючи прийоми збору та обробки даних. Однак, якщо трактувати економічну методологію більш ґрунтовно, то вона включає в себе також методологічну історію економічної науки, дослідження ідеалів і стандартів економічного знання, вивчення світоглядних орієнтирів і цінностей економістів та ще багато іншого.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. У науковій літературі визначають шість основних цілей і завдань економічної методології:

1) дослідження основних методів економічної науки, а також їх взаємовідносин з методологією;

2) аналіз основних дослідницьких програм (парадигм), що існували в історії економічної думки, а також періодів їх зміни, тобто «наукових революцій» за термінологією Т. Куна;

3) виведення та вивчення ключових етапів економічного дослідження, а також розгляд процедури «наукового відкриття» в економічній науці;

4) аналіз проблеми істини в економічній науці, а також дослідження її критеріїв і основних способів підтвердження (тут проблеми економічної методології перетинаються з проблемами економічної епістемології);

5) дослідження місця і значення економічної методології в системі загальної методології соціальних і природничих наук, зокрема впливу методології інших наук на економічну методологію, і вплив останньої на методологію інших сфер знань;

6) вивчення основних світоглядних стандартів та ідеалів економічної науки (цим питанням економічної методології займається у тісному зв'язку з філософією економіки) [10, с. 90-91].

Мета статті. Розкрити генезу, тенденції, проблеми, умови, перспективи та напрями розвитку методології економічної науки.

Виклад основного матеріалу. Тепер можна сформулювати наступну проблему: скільки парадигм (або дослідницьких програм) було в історії економічної думки, і які були ці парадигми?

Різні дослідники по-різному вирішують цю проблему. Наприклад, англійський економіст Д. Гаусман виділяє чотири основних методологічних напрями, які в повній мірі можна інтерпретувати в дусі дослідницьких програм: 1) дедуктивістський (Дж. С. Мілль); 2) позитивістський (М. Блауг); 3) «предикціоністський» (від англ. prediction - пророкування, провіщення, прогноз) (М. Фрідмен) 4) еклектичний (Д. Макклоскі) [13].

0. Ананьїн також вказує на існування чотирьох основних парадигм в економічному знанні: 1) парадигма класичної політичної економії (вивчає «світ багатства»); 2) історико-інститу-ціоналістська парадигма (досліджуються економічні інститути та їхня історія); 3) маржиналістська парадигма (об'єкт вивчення - світ господарюючих суб'єктів); 4) еклектична (заснована на неясній, «різнорідній» методології) [1].

1. Гурова пропонує виділяти три основні «теоретичні економічні системи» (парадигми, дослідницькі програми): 1) теоретична економічна система лібералізму (монетаризм, неокласики і т. ін.); 2) теоретична економічна система активізму (кейнсіанство, історична школа, інституціоналізм та неоінституціоналізм); 3) теоретична економічна система тоталітаризму (марксистська політекономія) [5, с.75-76].

Тяжко визначити, з якого мислителя необхідно починати викладення історії методологічного знання в економічній науці. Однак, на нашу думку, свій шлях економічна методологія починає, як мінімум, з чотирьох основних шкіл: 1) англійська і французька класична політекономія (А. Сміт, Д. Рікардо, Дж. С. Міль, І. Бентам, Ж.-Б.Сей); 2) марксистська школа (К. Маркс, Ф. Енгельс); 3) маржиналістська школа (К. Менгер, Ф. Візер, Є. Бем-Баверк, В. Джевонс, Л. Вальрас); 4) кембриджська школа (А. Маршал, Дж. М. Кейнс).

Останні дві третини XX ст. запропоновано нові варіанти вирішення методологічних проблем в економічній науці, результатом яких стало формування нових шкіл методологічного аналізу. Серед останніх варто виділити: 1) австрійську методологічну школу (Л. фон Мізес, Ф. Гаєк, К. Поппер); 2) кейнсіанство в його різних варіантах (Дж. М. Кейнс, Дж. Гікс, Дж. Робінсон); 3) неокласичну школу (М. Фрідмен, Р. Лукас, М. Блауг);

4) інституціоналізм і неоінституці-оналізм (Дж. Гелбрейт, Д. Норт, Р. Томас, О. Вільямсон, Дж. Бьюкенен). Як окремий методологічний напрям в економічній науці можна виділити й

5) російську методологічну школу філософії господарства (С. Н. Булгаков, Ю. М. Осіпов).

Сучасна політична економія є: суспільно-історичною; загально і регіонально-національною; філософсько-економічною; що використовує філософію Гегеля й економічне вчення К. Маркса; двоєдино практичною: на основі практики, що намагається конструювати практику. Політична економія в діалектичному змісті має своїм предметом пізнання продуктивного функціонування суспільства, вираженням чого є виробничі відносини. І саме формулювання предмета є «ахілесовою п'ятою» політичної економії. В чому полягає недолік предмету політичної економії? По-перше, виробничі відносини за своєю суттю не є, в повній мірі, економічними. Будь-яка наука починається із спостереження. І, не заважаючи на те, яке ми спостерігаємо виробництво - виробництво засноване на індивідуальній праці, мануфактуру, промисловість, сучасне автоматизоване виробництво, ми не можемо «побачити» економіку. Тому сучасна

економічна теорія вбачає виробництво як умову і передумову власне економіки, економічних відносин. Поняття економічні відносини тяжіє більше до відносин обміну, а не виробничих відносин. По-друге, виробничі відносини і економічні відносини взагалі як категорії є похідними від власне економічної діяльності. Первісними є економічні дії, діяльність суб'єктів, які вступають у економічні відносини з приводу використання обмежених ресурсів з метою задоволення потреб. По-третє, методологія аналізу виробничих (і суспільних) відносин під прикриттям класового підходу начисто деперсоналізує економічні взаємодії, що значно звужує поле економічної методології. Однак, персоналізація в сучасній економічній теорії стала однією з абсолютно необхідних ланок дослідження, яка була витравлена з політичної економії. По-четверте, що саме парадоксальне, звужуючи сам предмет дослідження, політекономія претендує на аналіз загальних проблем зв'язку з філософією, соціологією, політологією, ідеологією, світоглядом, етичними аспектами економічної теорії. По-п'яте, основною в сучасній політичній економії залишається пошук ідеального суспільства, але з новою парадигмою - теорія іншого капіталістичного розвитку. Якщо попередня політична економія здійснювала опис, пояснення й пророкування суспільно-економічного розвитку, то сучасна політична економія претендує на сферу пізнання про сутність і способи, по-перше, його управління і, тому, по-друге, його творення. Не тільки щодо модернізації або іншої практичної діяльності, але й у теоретичній площині сучасна політична економія не розглядає (не бачить) позитив економічного розвитку в загальноприйнятому спектрі, «обмеженим з двох сторін» ринковим фундаменталізмом і державним капіталізмом. Обґрунтовується й розробляється нова суспільно-економічна доктрина - економічний демократизм, і форми управління економікою (а не процедури й акти для її регламентування), у тому числі, для розвинених економік - фінансовий інструменталізм, для країн, що розвиваються -структурний інструменталізм. Такі розробки носять характер гасел, не аргументованої критики економікс і не переведених в площину практики. Сучасна політична економія в такому трактуванні не є теоретичним синтезом, а є тезою, позицією.

В цілому диференціація відмінностей між політичною економією і економікс полягає в наступному. За об'єктом вивчення: політекономія вивчає відносини, взаємодії, еконо-мікс - діяльність і взаємодії. «Центр уваги»: політекономія - міжлюдські відносини, економікс - людина, її діяльність, а потім взаємодії між ними. Спосіб вивчення: політекономія - абстрактно-теоретичні методи, глибинні причинно-наслідкові зв'язки до форм прояву. Економікс - функціональний підхід, раціоналізм людини, людина яка оцінює і вибирає. Витоки вивчення: політекономія - виробничі відносини, товарно-грошові відносини. Економікс - суб'єктивна діяльність.

Подолати «частковість» і «обмеженість» економічного погляду на світ і показати цілісність усякої, у т. ч. економічної, діяльності і її невіддільності від аксіологічної модальності можливо, наприклад, через звернення до категорії діяльності, як методологічно центральної. З її допомогою можна дати універсальну характеристику людського світу, і через неї включити ціннісний аспект в обов'язкову структуру міркувань про економічну діяльність.

Економічна наука має тенденцію розглядати всі відносини економічного характеру в суспільстві як відносини ринкового обміну, абстрагуючись від тих аспектів діяльності, які не задовольняють його умовам. Людина ринку - це, в основному, не обмежений ніякими неекономічними факторами незалежний товаровласник. Але в таких випадках був і є нецілісним підхід, коли міркування відтворюють обмежену структуру, звичну для економістів, і не можна говорити про об'єктивність і повноту їх досліджень, навіть якщо предмети досліджень мікроекономіки і макроекономіки доповнюються один одним. Більше

того, виникають проблеми аналізу економічної дійсності, пов'язані із засиллям «економізму», що нині критикує школа філософії господарства. Однак не зрозуміло яким чином економічній науці відмовитися від власного ядра - розуміння, що таке економіка, економічність, економізм.

Л. Мізес зауважував: «Основна помилка історичної школи економічної суспільно-політичної науки в Німеччині і інституціоналізму в Америці полягає в інтерпретації економічної науки як опису поведінки ідеального типу - людини економічної. Згідно із цією теорією традиційна, або ортодоксальна, економічна наука вивчає не реальну поведінка людини, а абстрактні і гіпотетичні образи» [9, С. 62]. І поведінка абстрактної, теоретичної людини (людини економічної) стала бачитися зразком або навіть нормою для живих людей.

Однак, доти, поки в економічній науці остаточно не сформувався принцип методологічного індивідуалізму, учені не могли уникнути філософських і етичних міркувань про економічну поведінку людини. Це тільки в ХХ ст., з легкої руки Г. Беккера, беззастережно ухвалюються допущення відносно 1) ринків, як основного засобу координації дій людей, що беруть участь в економічному процесі, 2) максимізованої поведінки, 3) стабільності переваг людей, 4) нероз-різненості переваг людей різних категорій населення й різних культур і суспільств і тощо. Таке методологічне звуження економічної науки обумовлене тим, що предметно-об'єктивний характер наукового дослідження був колись установлений у якості основного методологічного принципу в уявленнях про світ, і він же диктує «свободу від ціннісних суджень».

Економічна теорія не стоїть на місці, а розвивається. Й. Бауман, перший у світі економіст, що виступає в жанрі стендап, розповів у своєму блозі про основні меседжі, які навів у своєму підручнику «Принципи економічної теорії» гарвардський професор Г. Менк'ю [14]. Перший принцип: люди у будь-який момент свого життя роблять вибір. І кожний із цих виборів поганий. Чому так, пояснює другий принцип. Другий принцип: вартість чого-небудь є вартість того, від чого прийдеться відмовитися, щоб одержати бажане.

Припустимо, хтось пропонує вам «Снікерс» за 1 долар. Оскільки собівартість шоколадного батончика для вас дорівнює нулю, то ваш прибуток дорівнює долар. Тепер уявимо, що у вас є вибір між «Снікерсом», який ви оцінили в 1 долар, і упаковкою M&M's за 70 центів. При цьому вибрати ви можете щось одне. Вибираючи «Снікерс», ви втрачаєте M&M's. Це означає, що ваш економічний прибуток становить отриманий долар мінус витрачені 70 центів, тобто всього 30 центів. І самим кепським буде вибір між «Снікерсом» і точно таким же «Снікерсом», тому що тоді ваш прибуток буде дорівнювати нулю.

Третій принцип: раціональні люди ухвалюють рішення щодо купівлі на основі раціональних же критеріїв. Але на практиці рішення про купівлю ухвалюються все-таки за емоційними причинами. Наприклад, приходячи в магазин, дівчина, за Менк'ю, повинна була б міркувати так: «Ці джинси дешеві, непомітні, зроблені із пристойної тканини і будуть довго носитися». Насправді вона думає про те, що вони вигідно підкреслюють фігуру, на них вдалі дірки і вона буде перша серед своїх подруг, хто такі купив. Тому автор робить висновок, що люди не дуже розумні.

Четвертий принцип: людина реагує на те, до чого його спонукають. Словник стверджує, що «спонукання» - синонім слова «стимул», це означає, що люди розуміють і реагують правильно. Таким чином, четвертий принцип свідчить про те, що люди цілком розумні.

П'ятий принцип: торгівля може послужити на благо кожному. Його люблять усі економісти, тому що він, на перший погляд, благословляє вільний ринок. Однак при уважному розгляді тут є пастка, яка криється в слові «може». Оскільки через нього цей принцип можна запросто трактувати і так: торгівля може обернутися на шкоду кожному. Щоб зрозуміти, чому

так, порівняємо два висловлення. «Торгівля може послужити на благо кожному» і «торгівля послужить на благо кожному». У першому варіанті торгівля може послужити, а може і не послужити на благо. Якщо вона не послужить на благо, то отримуємо шкоду. Друге висловлювання не має умовності, не містить подвійного змісту і звучить набагато привабливіше. Однак Г. Менк'ю у своєму підручнику використовує саме першу фразу. Причина проста: другий варіант не є безумовно дійсним. На практиці торгівля може обернутися на шкоду деяким людям або навіть на шкоду дуже багатьом людям.

Шостий принцип: ринок - кращий спосіб організації економічної діяльності. Його можна перекласти так: «Уряд недалекий, тому що довіряє регулювання такої важливої сфери якомусь «ринку».

Сьомий принцип: уряд має можливість впливати на ринок. Із чого випливає, що уряд цілком розумний. Справа ось у чому: п'ятий принцип говорить, що торгівля може обернутися на шкоду, і в цьому випадку розумний уряд може цю шкоду мінімізувати.

Навіть такий спрощений аналіз підручника відомого автора-еконо-міста свідчить про існуючі проблеми економічної теорії. В одних випадках автори оминають наявні протиріччя, в інших випадках їх замовчують. Процес економічного пізнання світу продовжується і має принести ще досить багато наукових сюрпризів.

Загальний практичний критичний погляд на проблеми сучасної економічної науки можна охарактеризувати рядом положень аналізу фінансиста Дж. Сороса [12]: не враховується, що 1) спроби пояснити поведінку фінансових ринків і макроекономічних подій за допомогою аналізу рівноваги не можна вважати успішними (що довели ще К. Маркс і Дж. М. Кейнс), 2) недоліки не визнаються. Замість цього існує широко розповсюджене переконання в тому, що ринки є саморегулювальними, 3) у питаннях особистих переваг поведінка людей не відповідає твердженням економічної теорії, 4) у різних умовах домінують різні цінності, і існує якийсь механізм двостороннього зворотного зв'язку, 5) на фінансових ринках не існує реальності, незалежної від мислення учасників, 6) на ринках суттєвим є домінування деякої упередженої думки і якоїсь панівної тенденції.

В даному випадку мова йде не лише про недоліки сучасної економічної науки та її методології, але і про шляхи подальших досліджень, пошуків і вирішення існуючих проблем.

Чим керується людина, коли вона ухвалює рішення щодо покупки? Із чого складаються його переваги? Чи можна управляти ними, і якщо так, те як? Відповіді на ці питання давно намагаються дати різні науки: економіка, економічна соціологія, економічна психологія. Професор Н. Тріфт вважає, що досліджувати переваги і схильності людину, потрібно виходячи з того, що вони пов'язані з його біологічною і соціальною сутністю. Такий підхід може стати основою для розвитку нового напряму в економічній науці - політекономії людських схильностей (political economy of propensity), сподіваючись у такий спосіб і пролити світло на принципи і закони функціонування сучасного капіталізму.

Людина - істота біосоціальна, тобто буття індивіда визначається і біологічними, і соціальними детермінантами. Тому для розуміння того, як відбувається економічна дія - вибір між декількома обмеженими благами - необхідно опиратися на нейрофізіологію, вважає Н. Тріфт - науку, що вивчає функції нервової системи і принципи роботи мозку. Економісти вже роблять ряд кроків до того, щоб «розшифрувати» цю взаємозалежність у рамках нового напряму, що одержав назву нейроекономіки [15].

В західній економічній літературі визначають, що політична економія це назва, яка була дана економіці наприкінці XVII - початку ХХ ст. Однак у першій половині ХХ ст. політекономія поступово стала лише одним з підрозділів економіки і в деяких наукових джерелах визначають політичну економію як одне з напрямів економіки, предметом вивчення якого є економічні проблеми уряду. Деякі

автори позиціонують сучасну політичну економію як сферу знання, що виходить за межі економіки. На їхню думку, сучасна політична економія є галузю соціальних наук, що прагне до більш широкого, у порівнянні з основними напрямами економіки, осмислення економічних проблем

[11, С. 672].

Більше того, ряд авторів уважає, що наукові устремління політичної економії більш амбіційні, ніж дослідницькі намагання економіки, політичної науки і соціології. Наприклад, Ж. Дрезе і А. Сен однозначно висловлюються проти розгляду політичної економії як одного з напрямів економіки, оскільки, на їхню думку, таке визначення є відгоміном більш ранніх, традиційних поглядів на розглянутий предмет. Багато напрямів досліджень, які сьогодні розглядаються як міждисциплінарні, А. Сміт, Дж.-С. Мілль або К.Маркс віднесли б винятково до сфери політичної економії.

Економічна теорія за змістом стає більш соціально орієнтованою та «людиноцентричною». Підтвердженням цієї тези є розширення предмету економічної науки. Зокрема, у підручниках економічної теорії аналізується політика доходів урядів, соціальні аспекти безробіття, боротьби з бідністю та диференціації доходів, расова дискримінація і обмеження прав певних верств суспільства, соціальне партнерство. Модними стали теми про якість життя та екологічну безпеку. В підручниках Економікс усе більше місця займає порівняльний аналіз сучасних соціально-економічних систем в часині трудових відносин, особливостей поєднання інтересів різних соціальних груп тощо, врахування різних моделей економічної поведінки при прийнятті економічних рішень тощо [1].

ВИСНОВКИ

Соціологізація предмету економічної теорії зайшла настільки далеко, що змусила багатьох економістів повернутися до терміну «політична економія». Назва «Економікс» стала застосовуватися для означення науки, яка досліджує не лише проблему оптимального використання обмежених економічних ресурсів, а й політичні, соціальні, психологічні фактори, що впливають на економічну політику держави. Тому іноді термін «Економікс» трактується як рівнозначний терміну «Політична економія» [1].

Спроби використовувати колишню назву економічної теорії - політична економія - певною мірою є обґрунтованою, оскільки відповідно до концепції неокласичного синтезу ринок і держава є протилежностями, які можуть існувати лише у взаємодії. Тому економічні і соціальні функції уряду, оптимізація його діяльності стають предметом економіко-теоретичних досліджень. Однак, мова не йде про просте повернення до колишнього змісту терміну «політична економія» в її класичному варіанті. Це означало б реанімацію старого асиметричного трактування предмету економічної теорії, а разом з тим призвело б до втрати певних досягнень неокласичної економічної теорії. Найімовірніше, що колишня конфронтація політичної економії і «Економікс» у питанні про предмет науки може завершитися їх певним органічним синтезом на ґрунті акцентування уваги до соціально-політичних і психологічних причин економічних процесів та їх соціально-політичних і психологічних наслідків.

[Завантажити PDF версію]


Ключові слова:  методологія, методологія економічної науки, економічна наука, політична економія, економічна теорія.

ТЕОРІЯ

Кириленко Володимир
д.е.н., професор кафедри політичної економії ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана»




©  2001 - 2024  securities.usmdi.org