ФІНАНСОВА ПОЛІТИКА ДЕРЖАВИ: ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ТА ВИКЛИКИ СУЧАСНОГО ЕТАПУ


В статті проведено аналіз існуючих теоретичних концепцій фінансової політики держави. Розкрито погляди вітчизняних та зарубіжних науковців на змістовні характеристики фінансової політики держави та її цілі. Встановлено місце фінансової політики в економічній політиці держави на сучасному етапі. Розкрито головні особливості фінансової політики в Україні, її відсутні та неповноцінні компоненти. Обґрунтовано заходи, спрямовані на посилення ролі фінансового інструментарію в економічному розвиткові України.

Постановка проблеми. Конкурентоспроможність будь-якої держави у значній мірі залежить від результативності її фінансової політики. Останні тенденції на глобальному рівні змушують переглянути усталені погляди на роль фінансового господарства у сучасній економіці. Нестримна глобалізація та інформатизація економічних процесів визначили формування феномену, який можна сміливо назвати «фінансовою економікою». Зазначимо, що такі тенденції сприймаються в наукових колах неоднозначно – неконтрольоване зростання фінансових ринків, домінування фінансової складової над виробничою створює для сучасної економіки цілий ряд вагомих загроз. В таких умовах посилюється значення виваженої та ефективної фінансової політики держави – саме за рахунок доступного їй інструментарію держава може і повинна активно втручатися в економічне життя сучасного суспільства, досягати важливих завдань, пов’язаних з економікою, політикою та соціальними аспектами.

Проте в Україні спостерігається принципово інша ситуація – в більшості випадків можновладці (незалежно від своїх політичних уподобань) розглядають фінансову політику держави переважно в контексті переважного задоволення вузько кланових інтересів, або інтересів провідних фінансово-промислових груп. Така ситуація суттєво деформує цілі фінансової політики, призводить до суттєвого зниження ефективності використання її інструментів. Відповідно фінанси втрачають ту роль, що притаманна їм у розвинених економіках, у суспільствах, що функціонують на демократичних засадах.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Різноманітні теоретичні та практичні аспекти фінансової політики держави розглядалися в роботах багатьох вітчизняних економістів – В. Базилевича, О. Близнюк, М. Крупки, П. Леоненка, М. Лондара, С. Онишка, В. Опаріна, О. Романенко, В. Федосова, С. Юрія та інших. Визнаючи вагомий внесок праць зазначених авторів у розвиток вітчизняної фінансової науки, все ж зазначимо, що кризові явища 2013-2015 рр. змушують актуалізувати існуючі положення, насамперед, в частині визначення концептуальних засад функціонування фінансової інфраструктури в Україні.

Мета статті – доповнити існуючі теоретичні позиції щодо змістовних характеристик фінансової політики держави та актуалізувати напрями використання її інструментарію задля вирішення актуальних проблем економічного реформування в Україні.

Виклад основного матеріалу. Питання фінансової політики, зважаючи на своє особливе значення, протягом тривалого часу знаходиться в полі зору провідних науковців. В теоретичній площині наукова дискусія сконцентрована насамперед навколо питань, що стосуються цілей фінансової політики, тоді як в практичні

дослідження акцентовані на інструментарії та ефективності фінансової політики, її застосуванні в різних економічних умовах.

Зазначимо, що серед науковців існує велика кількість підходів щодо змісту дефініції «фінансова політика». На наш погляд, найбільш значимими з них є наступні:

1. Провідні вітчизняні вчені вважають, що: «Фінансова політика – це цілеспрямована діяльність держави та інших суб’єктів господарювання у сфері формування, розподілу та використання фінансових ресурсів задля досягнення поставленої мети» [1]. З нашої точки зору, цінність наведеного визначення полягає в тому, що: по-перше, його автори визнають можливість впливу за допомогою фінансового інструментарію на широкий спектр питань у суспільному житті, саме тому і не конкретизують мету фінансової політики держави; по-друге, розглядають її у логічній єдності «держава – суб’єкти господарювання». 2. Інші автори вважають, що фінансова політика – це цілеспрямована діяльність держави з використанням фінансової системи, що спрямована на мобілізацію фінансових ресурсів, їх розподіл і використання для виконання державою своїх функцій [2]. На відміну від попередньої, така позиція акцентує увагу на тому, що за рахунок фінансової політики досягається виконання державою своїх функцій. 3. Відомий вітчизняний фахівець О. Василик вважає, що фінансова політика держави – це досить складна сфера діяльності законодавчої та виконавчої влади, яка включає заходи, методи і форми організації та використання фінансів для забезпечення її економічного і соціального розвитку [3]. 4. Наведемо і такий підхід – фінансова політика є сукупністю заходів держави з організації та використання фінансів із метою забезпечення економічного та соціального розвитку держави [4]. Таке визначення разом з попереднім чітко вказують на мету фінансової політики – економічний та соціальний розвиток. 5. В свою чергу, І. Петровська та Д. Клиновий зазначають, що фінансова політика – це спосіб впливу фінансових відносин на економічний і соціальний розвиток суспільства, який безпосередньо залежить від характеру виробництва і сутності виробничих відносин, проявляється в системі форм і методів мобілізації фінансових ресурсів та їх розподілі [5]. 6. Фінансова політика є складовою економічної політики держави, у якій конкретизуються головні завдання економіки країни, визначається загальний обсяг фінансових ресурсів держави, і одночасно фінансова політика є відносно самостійною сферою діяльності держави, найважливішим засобом реалізації політики держави у будь-якій сфері суспільної діяльності [6]. 7. С. Лоднар, О. Тимошенко вважають, що фінансова політика держави повинна розглядатися в контексті таких її складових: бюджетної, податкової, бюджетно-податкової, грошово-кредитної, валютної, страхової, інвестиційної, інноваційної, амортизаційної [7]. Підводячи підсумок проведеного аналізу, можна окреслити наступні змістовні характеристики фінансової політики (рис. 1).

Питання щодо цілеутворення у фінансовій політиці держави напряму пов’язане з виділенням її окремих елементів. Вже згадуваний колектив науковців під керівництвом В. Федосова та С. Юрія виділяє наступні складові фінансової політики держави [1]: бюджетна політика; податкова політика; грошово-кредитна політика; митна політика; боргова політика; інвестиційна політика; політика у сфері фінансового ринку, страхування; політика у соціальній сфері. На наш погляд, така деталізація є достатньо обґрунтованою, а більшість інших наукових поглядів на вказану проблему є певним результатом комбінування тих чи інших складових фінансової політики (саме в цьому контексті слід сприймати виділення окремими вченими бюджетно-податкової політики і т.п.). Підкреслимо, що доволі часто цілі фінансової політики (разом з цілями економічної політики) деталізуються у різноманітних стратегічних документах – концепціях, програмах розвитку тощо.

Для прикладу, у Стратегії сталого розвитку «Україна – 2020» задекларовано за вектором розвитку наступні

ФІНАНСОВА ПОЛІТИКА Одна із складових економічної політики Використовує широке коло фінансових методів та важелів, визначених функціями фінансів Характеризує комплекс заходів щодо фінансових відносин на макро-та мікрорівнях Спрямована на досягнення спектру цілей, пов’язаних з економічним та соціальним розвитком Напряму визначена поточними економічними тенденціями, принципами побудови фінансового господарства Рис. 1. Змістовні характеристики дефініції «фінансова політика» Джерело: систематизовано автором. напрями, які напряму пов’язані з фінансовою політикою держави: податкова реформа, реформа фінансового сектору, реформа ринків капіталу, реформа державної митної справи та інтеграція в митну спільноту Європейського Союзу; реформа монетарної політики, реформа інвестиційної політики тощо [8]. Аналогічні стратегічні цілі містяться і в інших документах, які характеризують стратегічні засади фінансової політики держави. Разом з тим, як показує вітчизняний досвід, шлях від встановлення подібних планових показників до їх практичного досягнення є надзвичайно тривалим.

Аналізуючи офіційну звітність, оприлюднену Міністерством фінансів України, можна зробити ряд важливих висновків щодо динаміки головних показників, які характеризують стан публічних фінансів в нашій державі. Зокрема, в частині виконання бюджету за доходами та видатками (бюджетна та податкова політика), боргової політики та інших складових фінансової політики держави, в т.ч. – капітальні видатки, які характеризують здатність держави реалізувати завдання, спрямовані на розвиток економічних процесів, стимулювання інвестицій.

Цілком очевидно, що в існуючих умовах говорити про стабілізацію публічних фінансів ще занадто рано, особливо зважаючи на непослідовність

600 500 400 300 200 100 0

дій держави у цьому напрямку та невизначену економічну динаміку (у 2013 році було зафіксовано нульовий приріст валового внутрішнього продукту, у 2014 році – падіння на 6,6 %, у 2015 році – падіння на 9,9 %, прогноз на 2016 за різними оцінками – 1-2 %). Звернемо також увагу на такі факти: по-перше, тільки у 2015 році, незважаючи на падання обсягів ВВП вдалося досягти суттєвого збільшення доходів бюджету порівняно з попереднім періодом (+49,7 %); по-друге, відносно сталою є частка податкових надходжень у структурі доходів бюджету (68-73 %), хоча цей показник виказує тенденцію до зниження (рис. 2).

Разом з тим, оцінюючи фінансову політику держави на сучасному етапі слід підкреслити і наявність суттєвих дисбалансів, які в першу чергу сконцентровані в площині боргового навантаження, а також у структурі видатків бюджету. Станом на кінець 2015 р. загальна сума державного та гарантованого державою боргу склала 1,57 трлн. грн.. Як позитив слід виокремити скорочення державного боргу в еквіваленті долару США: станом на 01.01.2014 р. загальний державний борг відповідав 73,16 млрд. дол. США, то станом на 01.01.2016 р. – 65,49 млрд. дол. США.1 З іншого боку, відбувається зростання частки боргів деномінованих в іноземній валюті, що

201020112012201320142015

Доходи Державного бюджету України

Податкові надходження Рис. 2. Показники Державного бюджету України за 2010-2015 рр., млрд. грн.

Джерело: складено автором за даними Міністерства фінансів України [9].

1 Разом з тим треба визнати, що у значній мірі скорочення боргового навантаження в доларовому еквіваленті пояснюється проведенням переговорів з окремими приватними кредиторами, які погодилися реструктуризувати частину боргів в перспективі чинитиме додатковий тиск на курс національної валюти.

Оцінюючи сучасний стан фінансової політики слід об’єктивно визнати, що на сучасному етапі бюджет в Україні втратив своє значення як інструмент стимулювання економічного зростання. Про це зокрема свідчить динаміка капітальних видатків Державного бюджету України2 (рис. 3).

Як видно з наведених даних, держава не в змозі за існуючої ситуації за рахунок централізації ресурсів створити умови для активного втручання в інвестиційні процеси. Виходячи з такої динаміки, знижується частка бюджетних коштів в структурі капітальних інвестицій за джерелами фінансування. За рахунок коштів державного бюджету в Україні здійснюється 1-5 % капітальних інвестицій. Розраховувати на швидке та суттєве покращення в умовах стагнації публічних фінансів не варто, окрім того, викликає значний сумнів отриманий ефект від капітальних видатків бюджету за окремими напрямками фінансування (рис. 4).

2015 2014 2013 2012 2011 2010

Наслідок такої динаміки можна охарактеризувати як стагнацію інвестиційної сфери. З позиції економічних процесів ситуація ускладнюється і диспропорціями, що притаманні інвестиційній складовій на мікрорівні: банківська сфера втратила статус «локомотива» фінансової системи

– в умовах припинення діяльності ряду системних банків, стрімкого скорочення кількості інших банківських установ фінансовий потенціал банків не дає можливості говорити про розвиток банківського кредитування на сучасному етапі. У 2014-2015 рр. кількість банків скоротилася зі 163 до 117 од.; рентабельність активів коливалася в межах (-4–5%), частка простроченої заборгованості на рівні 22-23 %; небанківські фінансові інститути не були і в найближчій перспективі не будуть здатні забезпечити необхідні обсяги фінансування для модернізації та зміни технологій в промисловості. Для прикладу – українські недержавні пенсійні фонди на початок 2015 року інвестували в акції близько 260 млн. грн.; 05101520253035

Капітальні видатки

Рис. 3. Капітальні видатки Державного бюджету України за 2010-2015 рр., млрд. грн.

Джерело: складено автором за даними Міністерства фінансів України [9].

2 У вітчизняному законодавстві під капітальними видатками розуміють видатки, які спрямовуються на придбання основного капіталу (обладнання і предметів довгострокового користування), необоротних активів (у тому числі землі, нематеріальних активів тощо), на будівництво (придбання), ремонт, модернізацію, реконструкцію та реставрацію (у тому числі житла (приміщень), інших об’єктів), на створення державних запасів і резервів; на придбання капітальних активів; невідплатні платежі, компенсацію втрат, пов’язаних з пошкодженням основного капіталу [10]. 9876543210

2010 2011 2012 2013 2014 2015

Капітальні видатки Рис. 4. Частка коштів державного бюджету в структурі капітальних інвестицій в Україні, %

Джерело: складено автором за даними Державної служби статистики України [11].

вітчизняні підприємства переважно використовують внутрішні джерела фінансування, оскільки більшість з них не здатні залучати капітал з фінансового ринку. Фінансовий стан підприємств (кількість суб’єктів господарювання, що отримали збитки на рівні 40-45 % в окремих галузях) суттєво звужує ресурсний потенціал вітчизняного бізнесу. ВИСНОВКИ

Втрата бюджетом свого значення як інструменту стимулювання економічного розвитку через суттєве зниження обсягу капітальних видатків «збіднює» інструментарій фінансової політики, формує ряд значимих загроз для вітчизняної економіки, посилює її технологічне відставання у глобальному вимірі. Проте, як показує набутий досвід, у вітчизняних реаліях збільшення кількісних параметрів капітальних видатків часто не поєднується з якісним нарощуванням у інвестиційній сфері. Відповідно на часі пошук відносно нових для України інституцій та інструментів реалізації державних заходів, спрямованих на активізацію інвестиційних процесів. Одна з дієвих альтернатив – створення спеціалізованої банківської установи, контрольованої державою, яка б взяла на себе функції розробки, оцінки та фінансування

інвестиційних проектів, що мають вагоме суспільне значення.

Створення такого державного банку розвитку здатне: по-перше, посилити ефективність фінансового інструментарію держави; по-друге, активізувати інвестиційні процеси в пріоритетних галузях економіки, по-третє, стимулювати розвиток реального сектору економіки, забезпечити оновлення інфраструктури тощо.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Теорія фінансів: підручник / С. В. Бойко, Л. П. Гацька, В. В. Гошовська [та ін.]; під заг. ред. В. М. Федосова, С. І. Юрія. - К.: Центр учбової літератури, 2010. - 574 с.

2. Адаменко І.П. Фінансова політика як інструмент соціально-економічного розвитку країни / І.П. Адаменко // Бізнесінформ. – 2014. – № 3. – С. 341–345.

3. Василик О. Д. Теорія фінансів: підручник / О. Д. Василик. – [4-те вид., доп.]. – К.: НІОС, 2003. – 411 с.

4. Фінансова енциклопедія / О. П. Орлюк, Л. К. Воронова, І. Б. Заверуха [та ін.]; за заг. ред. О. П. Орлюк. – К.: Юрінком Інтер, 2008. – 472 с.

5. Петровська І. О. Фінанси (з елементами статистики фінансів): навч. посіб. / І. Петровська, Д. Клиновий. – К.: ЦУП, 2002. – 300 с. 35 № 3-4/2016

6. Романенко О. Р. Фінанси: підручник / О. Р. Романенко; Мін-во освіти і науки України. – 4-те вид.. – К.: ЦУЛ, 2009. – 312 с.

7. Лондар С. Л. Фінанси: навчальний посібник / С. Л. Лондар, О. В. Тимошенко. – Вінниця: Нова книга, 2009. – 384 с.

8. Стратегія сталого розвитку «Україна – 2020» // Схвалено Указом Президента України від 12 січня 2015 року № 5/2015.

9. Міністерство фінансів України [Електронний ресурс]. – Міністерство фінансів України. Офіційний сайт. – Режим доступу: www.minfin.gov.ua.

10. Інструкція щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету // Наказ Міністерства фінансів України 12.03.2012 № 333.

REFERENCES

1. Fedosov V., Jurij S. (2010), Teoriia finansiv, CUL, Kyiv, Ukraine.

2. Adamenko I. (2014), Finansova politika jak instrument socialnoeconomichnogo rozvitku, Biznesinform, #3, s. 341-345.

3. Vasilik O. (2003), Teorija finansiv, NIOS, Kyiv, Ukraine.

4. Finansova enciklopedija (2008), Jurinkom Inter, Kyiv, Ukraine.

5. Petrovska I., Klinovij I. (2002), Finansi (z elementami statistiki finansiv), CUL, Kyiv, Ukraine.

6. Romanenko, O. (2009), Finansi, CUL, Kyiv, Ukraine.

7. Londar S., Timoshenko, O. (2009), Finansi, Novs kniga, Vinnitsa, Ukraine.

8. Strategija stalogo rozvitku «Ukraina – 2002».

9. Ministerstvo finansiv Ukraini, Oficijnij sajt, Rezhim dostupu: www. minfin.gov.ua.

10. Instrukcija schodo zastosuvanna economichnoi klacifikacii vidatkiv, Nakaz Ministerstvf finansiv Ukraini 12.03.2012 № 333. РЦПУ № 3-4/2016

[Завантажити PDF версію]


Ключові слова:  економічна політика, фінансова політика, фінансова стратегія, фінансова тактика, інструменти фінансової політики

ТЕОРІЯ

Коломієць Вадим
аспірант кафедри фінансів ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана»




©  2001 - 2024  securities.usmdi.org