Банківський сектор України: уроки кризи

зовнішня агресія, непослідовність економічних перетворень протягом попередніх десятиліть, численні внутрішні диспропорції, не тільки формують загрози для подальшого економічного поступу, їх подолання фактично є одним із ключових чинників існування держави Україна у глобальному порядку денному. У значній мірі складнощі сучасного етапу визначені і складними проблемами, які накопичилися у банківському секторі.

Криза 2013-2105 рр. гостро висвітлила диспропорції, що акумулювалися у банківській системі України протягом попередніх років. Якщо до цього банківський сектор небезпідставно розглядався в якості «локомотива» економічних перетворень, чи не головного механізму фінансового забезпечення економічного розвитку в нашій державі, то тенденції останніх років явно засвідчили – для багатьох вітчизняних банків існуючі виклики постали як проблеми, які надзвичайно складно подолати.

Сучасний стан банків в Україні однозначно формулює питання про необхідність побудови банківської системи України на принципово нових підходах, з врахуванням трансформацій, що характерні для сучасного банківництва на глобальному рівні. В тім, треба визнати, що історія розвитку вітчизняної банківської системи рясніє прикладами, коли кризові явища так і не стали каталізатором справжніх реформ, а лише стали приводом для «косметичних» змін.

Питання розвитку банківської системи України аналізувалися в роботах багатьох вітчизняних економістів –

С. Аржевітіна, Г. Бортнікова,

А. Дроб’язка, В. Корнєєва, В. Лісовенка, Д. Лук’яненка, В. Сухотеплого, В. Федосова, С. Циганова, М. Штань, І. Юшка та ін.. В той же час, треба визнати, що макрофінансове середовище, сформоване в Україні, вимагає постійної, періодичної актуалізації існуючих надбань фінансової науки щодо розвитку вітчизняних банків у посткризовому періоді.

Мета статті – на основі аналізу трендів банківської системи за останні роки визначити її головні деформації за запропонувати шляхи вирішення існуючих проблем.

Виклад основного матеріалу.

З часу здобуття Україною незалежності, події 2013-2015 рр. без перебільшення є одними із найбільш визначальних з погляду розбудови державності. У повній мірі такий висновок можна застосувати і для економічних процесів. В свою чергу, якщо оцінювати тенденції у фінансовому господарстві, насамперед слід зважити на зміну ключових характеристик банківської системи в Україні. Вказаний період став часом безпрецедентного скорочення кількості банківських установ, а оцінки цих тенденцій є занадто поляризованими (рис. 1).

Дані рис. 1 свідчать про безпрецедентні трансформації, які відбуваються у вітчизняному банківському секторі, починаючи з 2013 року. Навколо різкого скорочення кількості банків в Україні постійно тривають гострі суперечки. Противники таких процесів зауважують щодо абсолютного зниження рівня довіри до банків як фінансових інституцій з боку різних економічних агентів Окрім того, процедура припинення діяльності банків «по-українськи», як правило пов’язана зі нарощуванням гостроти проблеми захисту прав вкладників. Часто саме на цій темі «паразитують» численні політичні партії та рухи, які таким чином намагаються здобути політичні дивіденди, не вирішуючи самої проблеми по суті.

В свою чергу, серед прихильників домінує думка про об’єктивний характер цих процесів, які є наслідком оздоровлення вітчизняного банківського сектору, його очищення від неефективних банківських інституцій. З нашої точки зору, є цілий ряд вагомих аргументів «за» і «проти» різкого скорочення банків. На наш погляд, справа зовсім не у кількості банків, скоріше мова йде про здатність у банківської системи виконувати функції, що притаманні їй у ринковій економіці. В цьому контексті звернемо увагу на той факт, що у 2015 році вперше після 5 поспіль років зростання активи банків в Україні в цілому по системі скоротилися (рис. 2).

Звернемо увагу також на той симптоматичний факт, що таке скорочення відбулося на покращення окремих макроекономічних показників у вказаному періоді, хоча загальна макроекономічна ситуація у вказаному періоді була надзвичайно складною.

Разом з тим, незважаючи на усі деструктивні тенденції, криза не похитнула позиції банків як провідних фінансових інституцій в українській економіці (рис. 3).

Дані рис. 3 однозначно засвідчують домінування банків у вітчизняній фінансовій інфраструктурі. Таке їх позиціювання робить проблематику розвитку банківської системи одним із базових та основоположних для подальшого розвитку завдань у вітчизняних реаліях. На наш погляд, слід насамперед акцентувати на тому, що для абсолютної більшості громадян України банківський послуги були чи не єдиними та зрозумілими інструментами інвестування. Відповідно, щонайменше в короткостроковій перспективі навряд чи можна розраховувати на активізацію інвестиційних процесів за рахунок ресурсного потенціалу небанківських фінансових інституцій. Зокрема, звернемо увагу на наступні факти: за даними Держслужби статистики України за рахунок кредитів банків та інших позик фінансувалося 7,6 % капітальних інвестицій в Україні (при цьому найбільшою була частка власних коштів підприємств та організацій – 73,5 %) [4].

В таких умовах гостро постає питання про притік капіталу до банківської системи. Аналізуючи його, звернемо увагу на фактичну стагнацію в питанні залучення строкових коштів, яка суттєво загострила ресурсний дефіцит для вітчизняних банків (рис. 4).

Ще більш гостро слід оцінювати наведені у рис. 4 дані щодо скорочення обсягу строкових коштів фізичних осіб та суб’єктів господарювання в банках України, зважаючи на наступне:

 обмежений доступ до боргових ресурсів внутрішнього фондового ринку – аналіз даних Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку свідчить, що у 2013-2015 рр. різко скоротилися обсяги випуску корпоративних облігацій вітчизняними банківськими установами: у 2013 році – 8,04 млрд. грн.; у 2014 році - 4,8 млрд. грн.; у 2015 році випусків корпоративних облігацій банками не зареєстровано [5];

 так, слід погодитися з тим фактом, що відбувається нарощування емісійної активності вітчизняних банків на ринку акцій – у 2015 році з 10 найбільших емітентів акцій 8 були банківськими установами, а їх частка в сукупному обсязі зареєстрованих випусків була близько 60 % [5];

 цілком об’єктивно, що політичні та економічні катаклізми 2013-2015 рр. фактично унеможливили випуск боргових цінних паперів вітчизняними банками на міжнародних ринках на найближчі роки.

Таким чином, у питанні відновлення притоку ресурсів у вітчизняну банківську систему треба розраховувати в першу чергу на ресурси домогосподарств. Відповідно, виникає питання настільки ймовірним є швидке відновлення довіри з боку населення до банківських установ, і яким чином ця довіра екстраполюється на приріст строкових вкладів фізичних осіб? У значній мірі відповідь на нього залежить і від суто економічних, і від соціальних чинників. Слід чітко зважати на той факт, що банківська тематика перетворилася на надзвичайно зручний напрям «роботи» багатьох політичних сил, різноманітних аналітиків і т.п..

Не заперечуючи в цілому неоднозначність окремих державних рішень у сфері банківського нагляду, зауважимо, що значна недовіра з боку населення обумовлена також і «штучним» нагнітанням ситуації з боку окремих партій та рухів. Надзвичайно важливим є питання правового забезпечення процедури ліквідації банківських установ – насамперед в частині дотримання прав вкладників. В цьому контексті головна загроза – здатність держави створити передумови для ефективного врегулювання неплатоспроможності вітчизняних банків. Сумніви зароджуються внаслідок аналізу наступних цифр [6]:

• станом на початок 2015 року під управлінням Національного банку України та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (ФГВФО) перебувало 38 банків, на початок 2016 року їх кількість зросла до 74 банківських установ;

• за цей же період сума кредиторських вимог з боку ФГВФО до банків у стадії ліквідації зросла з 19,4 млрд. грн. до 71,4 млрд. грн., що в кінцевому випадку призвело до формування дефіциту ресурсів ФГВФО у розмірі 41,5 млрд. грн.

Надзвичайно складним залишається питання про відновлення кредитування банками суб’єктів господарювання (рис. 5).

Головні загрози у цій сфері криються насамперед у низькій якості кредитного портфеля – на початок 2016 року частко простроченої заборгованості за кредитами складає 22,1 %.

Зважаючи на фінансовий стан більшості існуючих та потенційних пози-

чальників, розраховувати на суттєвого покращення кількісних та якісних параметрів кредитного портфеля банків не варто.

Висновки

Кризові події 2013-2016 рр. засвідчили надзвичайно високий рівень уразливості вітчизняної банківської системи до зовнішніх шоків. Аналіз найбільш значимих проблем засвідчує, що подальший розвиток банківництва в Україні у значній мірі залежить від здатності держави засвоїти найбільш складні уроки кризи. На наш погляд, слід акцентувати на наступних положеннях:

1. «Очищення» вітчизняної банківської системи від малоефективних установ повинне відбуватися з розумінням ключової ролі факторів, пов’язаних із забезпеченням інтересів вкладників. Тільки за таких умов можна розраховувати на хоча й повільне, але поступове відновлення довіри фізичних осіб до банківської системи. При цьому держава зобов’язана забезпечити єдиний підхід до процедури ліквідації усіх банків, без створення «особливих» умов і т.д.

2. Важливим проміжним завданням є активізація каналів відновлення ресурсного потенціалу банківської системи – насамперед, за рахунок депозитного ринку, але й не забуваючи про роль цінних паперів власного випуску.

3. Щонайменше в середньостроковій перспективі банки залишатимуться ключовими фінансовими інституціями з погляду фінансування реального сектору економіки. В підсумку саме відновлення кредитування є чи не найважливішим завданням з погляду перспектив вітчизняного банківського сектору на сучасному етапі.

Список використаних джерел

1. Основні показники діяльності банків України [Електронний ресурс]// Національний банк України. Офіційний сайт. — Режим доступу: http:// www.bank.gov.ua. – Назва з екрана.

2. Огляд ринків [Електронний ресурс]// Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг. Офіційний сайт. — Режим доступу: http:// www.nfp.gov.ua. – Назва з екрана.

3. Ринок у цифрах [Електронний документ]. Українська асоціація інвестиційного бізнесу. Офіційний сайт. – Режим доступу: www.uaib.com.ua.

4. Капітальні інвестиції за джерелами фінансування [Електронний ресурс]// Державна служба статистики України. Офіційний сайт. — Режим доступу: http:// www.ukrstat.gov.ua. – Назва з екрана.

5. Річні звіти [Електронний ресурс]// Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку. Офіційний сайт. — Режим доступу: http:// www. ssmsc.gov.ua. – Назва з екрана.

6. Річний звіт 2015 [Електронний ресурс]// Фонд гарантування вкладів фізичних осіб. Офіційний сайт. — Режим доступу: http:// www.аp.gov.ua. – Назва з екрана.

References

1. Osnovni pokaznyky diyal’nosti bankiv Ukrayiny [Elektronnyy resurs]// Natsional’nyy bank Ukrayiny. Ofitsiynyy sayt. — Rezhym dostupu: http:// www.bank.gov.ua. – Nazva z ekrana.

2. Ohlyad rynkiv [Elektronnyy resurs]// Natsional’na komisiya, shcho zdiysnyuye derzhavne rehulyuvannya u sferi rynkiv finansovykh posluh. Ofitsiynyy sayt. — Rezhym dostupu: http:// www.nfp.gov.ua. – Nazva z ekrana.

3. Rynok u tsyfrakh [Elektronnyy dokument]. Ukrayins’ka asotsiatsiya investytsiynoho biznesu. Ofitsiynyy sayt. – Rezhym dostupu: www.uaib.com.ua.

4. Kapital’ni investytsiyi za dzherelamy finansuvannya [Elektronnyy resurs]// Derzhavna sluzhba statystyky Ukrayiny. Ofitsiynyy sayt. — Rezhym dostupu: http:// www.ukrstat.gov.ua. – Nazva z ekrana.

5. Richni zvity [Elektronnyy resurs]// Natsional’na komisiya z tsinnykh paperiv ta fondovoho rynku. Ofitsiynyy sayt. — Rezhym dostupu: http:// www. ssmsc.gov.ua. – Nazva z ekrana.

6. Richnyy zvit 2015 [Elektronnyy resurs]// Fond harantuvannya vkladiv fizychnykh osib. Ofitsiynyy sayt. — Rezhym dostupu: http:// www.ap.gov.ua. – Nazva z ekrana.

[Завантажити PDF версію]