ПЕРЕДУМОВИ ФОРМУВАННЯ НОВІТНЬОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ РЕАЛЬНОСТІ НА ОСНОВІ ІНТЕРНЕТ-ЕКОНОМІКИ ТА ЕКОНОМІКИ ПОТРЕБ

Переміщення інтелекту та наукових знань в центр основних чинників стійкого економічного зростання стали причиною концентрації уваги сучасних дослідників на проблемі становлення економіки знань, яка сьогодні розглядається в якості гаранта поступального руху суспільства, побудови конкурентної економіки, задоволення постійно зростаючих потреб людей та зміцнення соціальної згоди.

Основи економіки знань започатковані у працях відомих зарубіжних вчених Ф. Хайєка, Й. Шумпетера, Ф. Махлупа, Д. белла, М. Портера, М. Кастельса. Серед сучасних вітчизняних науковців даній тематиці присвятили свої роботи В. Андрущенко, В. бебик, А.бойко, Д. Дзвінчук, В. Журавський, В.Кощин, В. Кремень, В. Кушерець та інші.

Вперше термін «економіка знань» використав в своїх працях Ф.Махлуп. З його допомогою він намагався підкреслити роль знань як вирішального фактору економічного зростання і суспільного розвитку [1, 2].

На думку Е.Тоффлера, знання - це те, на чому заснована вся економічна система. На перший погляд, це невидимий ресурс, він не відображається на балансах підприємств, але він проявляється у синергічному ефекті від найбільш ефективного використання таких ресурсів, як земля, капітал, праця [3].

Поплавська Ж. та Поплавський В., вказують на те, що найчастіще досягають успіху держави, які не володіють багатими природними ресурсами, проте мають добре розвинені освіту і науку, потужний людський капітал [6].

Разом з тим, потрібно зазначити, що термін «економіка знань» не можно вважати новим та надсучасним, адже світова економічна система функціонує у даній парадигмі вже близько 25-30 років. Тому логічно було б думати, що світ знаходиться на межі трансформації економіки знань у нову систему суспільно-економічних поглядів. Щоб з’ясувати, які ознаки матиме ця новітня парадигма, необхідно провести ретроспективний аналіз того, як змінювалася філософія управління виробництвом та організаціями протягом останніх 100 – 150 років.

У XX столітті домінувала філософія управління виробництвом, яка отримала назву «Фордизм», на ім'я свого засновника Генрі Форда. Фордизм можна визначити, як модель масового виробництва стандартизованих товарів на висоопродуктивних складальних конвеєрах з використанням низькокваліфікованих працівників, що виконують прості операції на великих фабриках з масштабною інфраструктурою. Головна ідея такого виробництва полягає в досягненні «ефекту масштабу», що повинно забезпечувати порівняно низьку собівартість одиниці продукції, яка доступна масовому споживачеві. Один з основних постулатів фордизма: «Виробляти великі обсяги продукції вигідніше, ніж дрібні». Такий підхід не тільки набув світового розповсюдження, але й міцно укорінився в головах управлінців.

Друга половина XX століття ознаменувалася початком постіндустріальної епохи. Фордистська модель зазнає критики, здійснюються спроби її модифікації. Зокрема, на заводах «Тойота» в 50х роках починаютсья експерименти, що намагаються адаптувати концепції масового виробництва до реалій післявоєнної промисловості Японії. Модернізується система кріплення пресового інструменту, з метою пришвидшення його заміни без значних втрат часу. З’являються й інші новаторські рішення і відкриття, які згодом склалися в нову методологію - Lean Manufacturing (LM) - ощадливе виробництво.

У 80х і 90х розробляється ціла низка методологій і парадигм з управління виробництвом, серед яких можна відмітити: Quick Response Manufacturing (QRM) - швидкореагуюче виробництво та Agile Manufacturing (AM) - активне виробництво. Сучасні, більш гнучкі в порівнянні з фордизмом методології, часто об'єднують терміном «постфордизм ».

Найважливіші відмінності між фордизмом і постфордизм полягають в тому, що фордизм заснований на продукті і великих обсягах виробництва, а нові методології орієнтовані на клієнта і можливість випуску невеликих партій за рахунок гнучкого переналагодження обладнання.

У постфордизм робоча сила виступає носієм компетенції і джерелом розвитку, працює командою, на відміну від фордизму, де люди займають окремі виробничі місця. У фордизмі допускається припустимий рівень браку, тоді як постфордичні концепції припускають абсолютну якість.

Всеосяжне застосування постфордистських методів управління виробництвом, розвиток трансферу технологій, поява на економічній арені мережі Інтернет, як потужного фактору виробництва та збуту все більше схиляють економічну думку до того, що світове суспільство зтикнулося з новітньою економічною реальністю, яка є не просто розвитком та продов женням пост-індустріальної епохи, а формує надсучасну парадигму та задає новий вектор руху суспільно-економічних відносин.

Новітня економічна реальність характеризується тим, що старі перевірені методи та підходи до активізації економічного зростання, як окремих регіонів, так і світової економіки вцілому, не гарантують підвищення добробуту та розвитку продуктивних сил. Згідно з традиційним уявленням постіндустріальної парадигми пожвавлення економіки, забезпечення технологічного розвитку, зростання добробуту населення можна досягти наступними драйверами-факторами:

1. Відносно дешеві ресурси (вартість робочої сили та матеріальних ресурсів).

2. Легкість ведення бізнесу.

3. Низький рівень оподаткування.

4. Відсутність, або низький рівень корупції.

Дійсно, прозорість ведення бізнесу, низькі податки при відносно дешевій робочій силі, поруч з незначним рівнем корупції, забезпечили економічне зростання на протязі 50-х – 70-х років таким країнам, як Японія, Ірландія, Сінгапур, Тайвань, Південна Корея. Окремо від усіх держав можна назвати Китай, який, мабуть останнім, скористався парадигмою постіндустріального суспільства, та стрімко вирвався у світові економічні лідери протягом 90-х.

Разом з тим, намагання пройти шляхом означених країн за рецептом постіндустріального суспільства на сучасному етапі не забезпечили жодних економічних бенефіцій таким країнам як Індія, бразилія, Аргентина, ПАР та іншим.

Парадоксально, але при більш детальному аналізі рівня політичних та економічних свобод, можна побачити, що такі країни як Китай, Південна Корея характеризуються доволі високими рівнями корупції та державного регулювання. Можна окремо навести приклад Німеччини, яка маючи високі податки, та один з найвищих рівнів оплати праці, посідає високі місця у рейтингах інвестиційної привабливості.

Сукупність таких фактів невідповідностей реального стану економік до теоретично можливих свідчить про те, що постіндустріальна теорія розвитку економіки не може пояснити новітньої економічної реальності, яку можна визначити як такий стан розвитку суспільно-еономічних відносин, при якому низька вартість ресурсів, рейтинги легкості ведення бізнесу не гарантують економічного зростання.

Чим же характерна новітня економічна реальність і які вимоги вона встановлює для суспільств, які прагнуть до економічного зростання?

По-перше – визначальним є попит на продукцію, а не вартість ресурсів, ступінь економічних свобод та ін. Ті країни, які не можуть запропонувати потенційним інвесторам достатній обсяг платоспроможного попиту, або створити принципово новий ринок з високою ймовірністю не зможуть забезпечити значущі темпи економічного зростання.

По-друге, підприємства, та економіка вцілому перестають відігравати свою соціальну роль з приводу створення та забезпечення робочих місць. Відкриття нових підприємств вже не створюють достатню кількість робочих місць, та не відіграють таку соціальну роль, як це було в системі фордизму, або постфордизму. По суті, якщо фордизм створював додану вартість в сфері основного виробницва, а постфордизм у сфері обслуговування та забезпечення інфраструктури, то новітня економічна реальність мінімізує, або навіть виключає участь робочої сили у всіх сферах виробництва.

По-третє, інформаційні мережі та конкретно мережа Інтернет стали ще одним фактором виробництва. На даний момент вже можна казати, що інтернет-економіка стала одним з ключовим елементів новітньої економічної реальності. При цьому саму інтернет-економіку можна визначити як такий етап розвитку суспільно-економічних відносин, коли мережа Інтернет виокремилася у окремий фактор виробництва поряд із традиціними (капітал, праця).

Якщо атоматизація та роботизація виробництва значно знизила попит на робітничі професії, то подальший розвиток мережевої економіки з високою ймовірністю автоматизує бізнес- процеси у сфері фінансів, комерції та навіть маркетингу. Поява систем аналізу Велких Даних (BigData), нейронних мереж, та інших електронних бізнес-технологій поступово має витіснити участь людини в управлінні як великими корпораціями, так і невеликими фірмами.

Таким чином постає необхідність пошуку підходів до формування нової світової економічної теорії, яку можна назвати «економіка бажань», або «економіка потреб». Стисло описати «економіку потреб» можна, як таке суспільно-економічне середовище, при якому, головним рушієм виробничих, фінансових, орпоратиних та інших соціально-виробничих відносин є потреба кожного індивіда, або групи людей.

До передумов появи економіки потреб можна віднести:

1. Перехід у виробництві від фордизму до постфордизму.

2. Поява інтернету речей.

3. Соціалізація мережі Інтернет.

4. Поява систем аналізу великих масивів інформації (Великі Дані).

Для більш глибокого розуміння сутності та філософії економіки потреб, необхідно окреслити сутність самого поняття «потреба».

Під «потребою» у контексті новітньої економічної реальності розуміють інтерпретацію певним алгоритмом мережі поведінкової діяльності людини, або групи людей (організації) за певний проміжок часу з метою подальшого виробництва та пропонування відповідним товарів або послуг. Таким чином, кожна «потреба» проходить наступні стадії:

1. Збір поведінкової та фактичної інформації людини, або організації

2. Аналіз інформації та припущення про конкретну потребу.

3. Трансфер потреб до виробничої системи.

4. Реалізація потреби споживачеві. Як бачимо, під «потребою» слід розуміти не бажання, або внутрішньо- усвідомлену необхідність, а інтерпретація поведінки людини, або організації нейронною мережею, штучним інтелектом, або певним алгоритмом. Такий алгоритм збирає, систематизує поведінку суб’єкта, або організації та пропонує товари, або послуги як раз в той момент, коли Людина, або організація починає дійсно усвідомлювати потребу.

Економіка потреб – такий етап розвитку економічної системи та суспільства, за якого потреба індивіду, або певної організації, автоматично задовольнятиметься виробничою та логістичними системами. По суті, економіку потреб можна вважати вищим щаблем розвитком та реалізацію принципів «витягуючого виробництва ».

Найбільшою проблемою організації системи витягуючого виробництва є великий часовий лаг, який проходить між замовленням певного продукту, або послуги до моменту, коли система «витягне» первинний технологічний переділ. Тобто, коли у індивіда, або організації виникає певна усвідомлена, формалізована потреба, то витягуюча система потребує значного часу на її реалізацію. Це значно звужує можливу сферу використання витягуючого виробництва на відміну від традиційних фордистських систем.

Вирішенням проблеми великого часового лагу витягуючої системи може стати механізм, який можна назвати «трансфером потреби». Під трансфером потреби можна розуміти процесс інтерпретації поведінки людини, або організації (корпорації), її формалізація з метою подальшої реалізації у виробничій системі. Таким чином, задоволення потреби відбуватиметься майже одразу, або на протягом невеликого проміжку часу, одразу після усвідомлення цієї потреби. Одже, процесс трансферу потреби проходить через 2 основних етапи:

1. Підсвідоме розуміння потреби, коли її необхідність її задоволення ще не явна та не формалізована, але вже склалися передумови, яки неодмінно приведуть до її появи.

2. Формалізована потреба. На цьому етапі потреба, або формалізована підприємством (організацією) у формі запитів, або усвідомлена індивідом.

Володіючи набором знань про новітню економічну реальність та застосовуючи адекватний до неї інструментарій, можна планувати та передбачувати такі параметри макросередовища та національної або регіональної економік, які б дозволили забезпечити розвиток, випереджаючий ті економічні системи, які орієнтуються на традиційну постіндустріальну парадигму.

До основних висновків та положень, які можна зробити, лише поверхнево досліджуючі новітню економічну реальність можна віднести наступні:

1. Не має жодного сенсу у підтриманні великих підприємств та державних корпорацій з метою завантаження їх виробництва та зберігання робочих місць. Новітня економічна реальність передбачає соціальну відповідальність бізнесу, але не є соціальногарантуючою та такою, що забезпечує населення робочими місцями.

2 Діяльність та економічна активність індивіда зміститься зі сфери організації та управіння бізнесом до сфери дизайну, творчого розвитку, генерації ідей, набуття знань та навичок.

3.Спеціалізація підприємств та економік майбутнього буде відбуватися не за продуктовим, а за операційним принципом. Це означає, що підприємства вироблятимуть не готовий продукт, або послугу, а спеціалізуватимуться лише на певній технологічній операції, або переділі.

4. Технологічний вид спеціалізації потребуватиме розвитку потужних та ефективних логістичних систем. Отже розвиток систем логістики, побудова ефективних транспортних коридорів та систем гіпершвидкісної передачі товарів та благ буде визначальною в інвестиційній привабливості економіки. Враховуючи необхідність вступу національної економіки в новітній етап світового розвитку, що докорінно змінює умови конкуренції країн світу, можна зробити остаточний висновок про те, що перехід до економіки потреб уже розпочався. Перевиробництво та зростаюча роль електронних мереж вказуєть на те, що в майбутньому ці тенденції тільки посилюватимуться, і враховуючи значне прискорення соціально- економічних процесів у ХХІ ст., розбудова економіки потреб в найближчі десятиліття стає цілковитою реальністю. Це також вказує на те, що новітня економічна реальність потребує подальшого вивчення практичного застосування “економіки потреб” та досліджень у цьому напрямі.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Старовойт О.В. Економіка знань у стратегії інноваційного розвитку освіти: автореф. дис. канд. філ. наук: 09.00.10 // Старовойт О.В. – К.: Нац. педагог. ун-т ім.. М.П.Драгоманова, 2010. [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://osvitata.com/osvita-taekonomika/ ekonomika-znan-u-strategiinnovatsiynogo- rozvitku-osviti/vsistorinki. html

2.Федулова Л.І. Економіка знань: підруч. [для студ. вищ. навч. закл.] / НАН України; Ін-т екон. та прогнозув. НАН Україн. - К., 2009. – 600 с

3. Економіка знань [Електронний ресурс] - Режим доступу до журн.:http://www.rusnauka.com/15_ DNI_2008/Economics/33052.doc.htm.

4. Ляшенко О.М. Комерціалізація та трансфер технологій: категорії та методи інноваційної діяльності / О.М. Ляшенко // [Електронний ресурс].— Режим доступу: http://www.nbuv.gov. ua/portal/Soc_Gum/inek/2010_5/8. pdf

5. Кацура С. М. Трансфер технологий и диффузия инноваций как элементы регионального инновационного процесса [Електронний ресурс] / С. М. Кацура // Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций: реги- ональный аспект : сб. науч. трудов. — 2009. — Ч. 2. — Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/portal/ soc_gum/prvs/2009_2/0646.pdf.

5. Поплавська Ж., Поплавський В. Інтелектуальний капітал економіки знань // Вісник НАН України, 2007.- № 2. - С.52-62.

REFERENCES

1. Starovoyt O.V. Ekonomika znan' u stratehiyi innovatsiynoho rozvytku osvity: avtoref. dys. kand. fil. nauk: 09.00.10 // Starovoyt O.V. – K.: Nats. pedahoh. un-t im.. M.P.Drahomanova, 2010. [Elektronnyy resurs] - Rezhym dostupu: http://osvitata.com/osvita-taekonomika/ ekonomika-znan-u-strategiinnovatsiynogo- rozvitku-osviti/vsistorinki. html

2.Fedulova L.I. Ekonomika znan': pidruch. [dlya stud. vyshch. navch. zakl.] / NAN Ukrayiny; In-t ekon. ta prohnozuv. NAN Ukrayin. - K., 2009. – 600 s

3. Ekonomika znan' [Elektronnyy resurs] Rezhym dostupu do zhurn.:http://www.rusnauka.com/15_ DNI_2008/Economics/33052.doc.htm.

4. Lyashenko O.M. Komertsializatsiya ta transfer tekhnolohiy: katehoriyi ta metody innovatsiynoyi diyal'nosti / O.M. Lyashenko // [Elektronnyy resurs].—Rezhym dostupu: http:// www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/ inek/2010_5/8.pdf

5. Katsura S. M. Transfer tekhnolohyy y dyffuzyya ynnovatsyy kak эlementы rehyonal'noho ynnovatsyonnoho protsessa [Elektronnyy resurs] / S. M. Katsura // Problemы razvytyya vneshneэkonomycheskykh svyazey y pryvlechenyya ynostrannыkh ynvestytsyy: rehy- onal'nыy aspekt : sb. nauch. trudov. — 2009. — Ch. 2. — Rezhym dostupu : http:// www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/ prvs/2009_2/0646.pdf.

5. Poplavs'ka Zh., Poplavs'kyy V. Intelektual'nyy kapital ekonomiky znan' // Visnyk NAN Ukrayiny, 2007.# 2. - S.52-62.

[Завантажити PDF версію]